Щодо можливості формування філософських навичок

The purpose of this paper is to clarify and evaluate the possibility of teaching doing philosophy. Using analysis as a main method, I argue that philosophizing, as an activity, has different levels, some of which are connected with specifically philosophical abilities. By analyzing John Rudisill’s minimal conception of «doing philosophy», I demonstrate that many philosophical practices, such as the interpretation, analysis, and critical assessment of arguments and presuppositions, as well as the application of simple philosophical concepts, do not need a background of specifically philosophical abilities. However, other philosophical practices, including the application of sophisticated philosophical concepts and the development of novel approaches, need such a background. I show that specifically philosophical abilities are: (1) high ability of abstract thinking, (2) high motivation to achieve intellectual autonomy, and (3) capability to feel «philosophical astonishment». I also argue that there is a real possibility to teach doing philosophy, although students without specifically philosophical abilities will successfully learn only basic levels of philosophizing. Consequently, careful selection of prospective students for philosophy courses is important. Moreover, I claim that the possibility of teaching doing philosophy highly correlates with a teacher’s expertise in the pedagogical approaches and techniques of philosophy teaching. The results of my research provide to philosophy teachers information to help them choose proper methodology and raise teaching effectiveness.Целью исследования является прояснение вопроса возможности формирования у студентов философских навыков, а не только обучения их философским знаниям. В статье проанализированы теории и данные относительно преподавания учебного материала в рамках университетских пропедевтических курсов философии. Мы аргументируем, что осуществление философии как деятельности содержит в себе различные уровни, часть из которых требует наличия у студента специфических способностей. Проанализировав представленную Джоном Рудисиллом концепцию философии как деятельности, мы обосновали, что многие философские практики, такие как интерпретация, анализ и критическая оценка аргументов и предположений, а также применение несложных философских теорий, не требуют наличия у студентов специфических философских способностей. Вместе с тем, такие философские практики, как применение развитых философских концептов и разработка новаторских подходов, требуют специфических философских способностей в качестве базиса, на котором возможно их осуществлять. Мы показали, что для успеха на высоких уровнях осуществления философских практик необходимо наличие как минимум трёх следующих факторов: во-первых, это способность к развитому абстрактному мышлению, во-вторых, это высокая мотивация к интеллектуальной автономии, в-третьих, это способность испытывать «философское удивление» (в аристотелевском смысле). Также мы аргументировали, что в рамках университетских пропедевтических курсов вполне возможно обучать философским навыкам, хотя студенты, которые не имеют специфических философских способностей, смогут овладеть только базовыми философскими навыками. Поэтому, особый статус приобретает вопрос отбора студентов для посещения курсов с философской тематикой. Кроме того, мы обосновали, что эффективность процесса обучения студентов философским навыкам непосредственно коррелирует с уровнем владения преподавателем педагогическими подходами и методами по обучению философии. Результаты данного исследования помогут преподавателям философии выбрать правильную методологию и повысить эффективность педагогического процесса.Метою дослідження є прояснення питання можливості надавати студентам філософські навички, а не тільки філософські знання. У статті проаналізовані теорії та дані щодо викладення навчального матеріалу в рамках університетських пропедевтичних курсів із філософії. Ми аргументуємо, що філософування як діяльність має різні рівні, частина з яких потребує наявності у студента специфічних здібностей до філософії. Проаналізувавши представлену Джоном Рудісіллом концепцію філософії як діяльності, ми обґрунтували, що чимало філософських практик, як-от інтерпретація, аналіз і критична оцінка аргументів та припущень, а також застосування нескладних філософських теорій, не потребують наявності у студентів специфічних філософських здібностей. Утім, такі філософські практики, як застосування розвинутих філософських концептів та розробка новаторських підходів, потребують специфічних філософських здібностей у якості базису для їх практикування. Ми показали, що для успіху на високих рівнях здійснення діяльності з філософування потрібні як мінімум три такі фактори: по-перше, це здібність до розвинутого абстрактного мислення, по-друге, це висока мотивація до інтелектуальної автономії, по-третє, це здатність до «філософського здивування» (в аристотелівському сенсі). Також ми аргументували, що в рамках університетських пропедевтичних курсів цілком можливо навчати діяльності з філософування, хоча студенти, котрі не мають специфічних філософських здібностей, зможуть опанувати тільки базові рівні філософування. Відтак, важливого статусу набуває питання відбору студентів для відвідування курсів із філософською тематикою. Крім того, ми обґрунтували, що ефективність процесу навчання студентів філософським навичкам тісно корелює з рівнем володіння викладачем педагогічними підходами щодо навчання філософії та відповідними методами. Результати даного дослідження допоможуть викладачам філософії обрати правильну методологію і підвищити ефективність педагогічного процесу

Identification of gas reservoirs and determination of their parameters by the combination of radioactive logging methods

The paper proposes a new approach for using of combination of radioactivity logging, which allows determining a set of gas reservoir parameters (nature of saturation, true porosity, gas saturation coefficient) taking into account influence of the pressure and temperature conditions of occurrence. Analysis of the ways of averaging the neutron-apparent porosity and the density-apparent porosity for obtaining the true porosity was made. Method of determination of gas saturation, which uses the same combination of radioactivity logging as in determining the true porosity of gas reservoirs, was developed. The results presented in the paper, were obtained over a wide range of depth (up to 10 km). Application of developed approaches for determination of petro-physical parameters of gas reservoirs is demonstrated by the example of cased coalbed methane well

Spatial-temporal redistribution of point defects in three-layer stressed nanoheterosystems within the framework of self-assembled deformation-diffusion model

The model of spatial-temporal distribution of point defects in a three-layer stressed nanoheterosystem GaAs/In$_x$Ga$_{1 - x}$As/GaAs considering the self-assembled deformation-diffusion interaction is constructed. Within the framework of this model, the profile of spatial-temporal distribution of vacancies (interstitial atoms) in the stressed nanoheterosystem GaAs/In$_x$Ga$_{1 - x}$As/GaAs is calculated. It is shown that in the case of a stationary state ($t > 5\tau _d^{(2)}$), the concentration of vacancies in the inhomogeneously compressed interlayer is smaller relative to the initial average value $N_{d0}^{(2)}$ by 16%Comment: 12 pages, 5 figure

The use of ergotherapeutic techniques in the rehabilitation after severe traumatic brain injury at the stage of confusion syndromes

The work is based on the results of diagnosis, rehabilitation and restorative treatment of 220 patients with post-coma long-term consciousness disorders after severe traumatic brain injury. The main attention is given to the actual topic — the possibility of using ergotherapeutic techniques after severe traumatic brain injury at the stage of confusion in line with the stages of classification according to Dobrokhotova T. A. in the course of the rehabilitation route. This is the identification of sensitivity to ergotherapy, each of its techniques and ascertaining the practical feasibility of their use at each of the stages (6A, 6B, 6C). The research reveals that, although patients within their groups at the stages 6A, 6B, 6B had almost identical (with individual fluctuations) physical capabilities, social skills, similar in their main features neurological status, but differed in the results of restoration the skills acquired through living. Despite the fact that during migration of syndromes of consciousness reintegration from stage to stage, new physical skills appeared and previous achievements were strengthened, but tasks and techniques aimed at improving the language and higher cortical functions were at the forefront, thanks to which the social activity of patients increased. The study emphasized that the combination of ergotherapeutic and psychotherapeutic techniques connected to the rehabilitation program precisely at the time of the stages migration, from confusion with aspontaneity to speech-motor confusion and, subsequently, amnestic confusion, had a great prognostic significance. The importance of selection of ergotherapeutic techniques and their combinations at each link in the chain of consciousness recovery was revealed, and the dynamics of changes indicated the reserves of restoration of each patient's praxis

Use of psychocorrectional techniques for restoring mental activity in patients after severe traumatic brain injury at the stage of confusion syndromes

The work is based on the results of diagnosis, rehabilitation and restorative treatment of 220 patients with post-coma long-term consciousness disorders after severe traumatic brain injury. The main attention is paid to the actual topic of the restoration of mental activity at the stage of confusion in line with the stages of classification according to Dobrokhotova T. A. in the course of the rehabilitation route. This is the use of psychocorrectional techniques for restoring mental activity in patients after severe traumatic brain injury at each of the stages (6A, 6B, 6C). The research reveals that, although patients within their groups at the stages 6A, 6B, 6C had almost identical (with individual fluctuations) physical capabilities, social skills, similar in their main features neurological status, but differed in the results of the restoration of mental (intellectual mnestic) functions. During the gradual transition of patients from stage to stage of syndromes of consciousness reintegration, tasks and techniques were introduced aimed at improving speech and higher cortical functions through which the social activity of patients grew. For the first time it was recorded that the restoration of mental activity occurred faster than obtaining some new kinetic or locomotor skills. The study emphasizes that the combination of techniques connected to the rehabilitation program at the time of the stages migration, from confusion with aspontaneity to speech-motor confusion and, subsequently, amnestic confusion was of great prognostic value. At the same time, there was no clear correlation between the restoration of mental functions and motor activity, since the reintegration of consciousness occurred with individual characteristics and reactive perception of the influence of kinesiological methods by each patient. Dependence of family history, behavioral reactions, characteristic features and accentuations of the individual, emotional-volitional reserve and reactivity, intellectual abilities, cognitive potential, the level of differentiation of personality to trauma on the speed and quality of recovery of consciousness was found. On the basis of the obtained data, the conclusion is made about the importance of using adequate psychopharmacocorrection at each of the stages of consciousness recovery depending on the clinical manifestations, the main syndromes and the dynamics of psycho-emotional reactions. The most significant results were received by application of medicines from the group of antidepressants (selective serotonin reuptake inhibitors (SSRIs) and medicines with antipsychotic (neuroleptic) influence for smoothing of polar manifestations and pathological psychotic reactions. The importance of psychocorrectional techniques selection and their combinations at each link in the chain of consciousness recovery was revealed. And the dynamics of changes indicated the reserves of the higher mental processes of each patient

Influence of Ag, Cu dopants on the second and third harmonic response of ZnO films

Silver- and copper-doped ZnO films were prepared by radio-frequency (RF)-magnetron sputtering on glass and quartz substrates. The influence of dopants content on the microstructural evolution and optical as well as nonlinear optical (NLO) properties were investigated. It has been found that the grain sizes were enlarged with increasing of Ag, Cu dopants amount in ZnO films. The Ag or Cu doping leads to the optical band gap narrowing. Besides, the second-order NLO response of Ag- and Cu-doped ZnO films is lower than that of undoped ZnO film. The second harmonic generation (SHG) efficiency of the ZnO:Ag film was found to be higher than that of the ZnO:Cu film at the similar concentration of dopant. In addition, the decrease of the third harmonic generation (THG) response is observed in ZnO films with increasing of Ag or Cu dopant amount

Third harmonic generation in LiKB4O7 single crystal

The third order nonlinear optical properties of the lithium potassium borate (LiKB4O7) single crystal have been investigated by means of the rotational Maker fringe technique using Nd:YAG laser at 1064 nm working in picosecond regime. The value of the third order nonlinear optical susceptibility was calculated using the theoretical model of Kajzar et al. and was found to be about 1.4 × 10−21 m2 V−2 that is one order higher than that of fused silica

КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНАМНЕЗУ ХВОРИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ ПОСТКОМАТОЗНИМИ ТРИВАЛИМИ РОЗЛАДАМИ СВІДОМОСТІ

Problems of traumatic brain injury continues to acquire both medical and social significance due to high rates of disability and mortality. It is urgent to further study the causes, epidemiology and clinical variants of severe traumatic brain injuries (TBI), the consequences of which are not only neurological disorders, cognitive or psychological dysfunctions, but also long disturbances of consciousness. Therefore, the continuation of the search for new opportunities for effective treatment and outflow of patients with prolonged disorder of consciousness after severe TBI does not lose its relevance. The aim of the study – to analyze key anamnestic factors and to investigate the relationship between causes, clinical variants of severe TBI, coma depth, and syndromes of post-motile consciousness disorder. Materials and Methods. The work is based on the results of diagnostics, rehabilitation and restorative treatment of 220 patients with post-coma long-term consciousness disorders after severe traumatic brain injury. Description of clinical neurological picture of postcomathic disorder of consciousness in patients after severe TBI was performed depending on the clinical form of its severity and depth of traumatic cerebral coma, which had different expressiveness and similar in semiotics (signs) of neurological symptoms, but at the time of inclusion of the patient in the study, and then in the course of rehabilitation treatment, basically defining the stage of restoration of a post-comatose disorder of consciousness. Results and Discussion. The focus is on anamnestic data on the clinical form of traumatic brain injury (TBI) and the depth of traumatic coma, as key factors influencing the development of long-term post-coma disorders of consciousness in patients, to which, later, medical (physical) rehabilitation methods were applied. The causes of injuries are disclosed, the combination of clinical forms of severe traumatic brain injury in patients with post-coma consciousness disorders is analyzed, and the linkage between them is investigated. The study focuses on the fact that in the majority of injured patients, moderate coma (coma I) was a manifestation of severe brain contusion, associated with compression of the brain with subdural, epidural hematoma, fragments of a depressed fracture of the cranial vault. Even with diffuse axonal injury (DAI), patients diagnosed with coma I were slightly predominant. At the time, deep coma, despite the different numerical values of the number of patients in whom it manifested itself, had a similar pattern of dependence on the combined clinical forms of severe TBI. Therefore, it was also often observed precisely in severe cerebral contusion associated with compression of the brain by the factors described above, leaving brain injuries with linear fractures of the cranial vault and skull base (with the epidural blood layers) in second place. And a very different situation is with terminal coma, which in the vast majority of patients, where it was diagnosed, was a manifestation of isolated DAI and its variants in combination with compression of the brain with epidural hematoma and fragments of a depressed fracture of the bones of the cranial vault. Conclusions. On the basis of the obtained data, it is concluded that it is precisely severe cranial contusions with compression of the brain by various individual factors that are the most frequent organic substrates of post-coma disturbance of consciousness; coma I or coma II was independently diagnosed if its duration was more than 10 days. Isolated or combined DAI in the vast majority of cases compared with other clinical forms of severe TBI had symptoms of coma III. And if an accident, as the main cause of DAI is added, then coma III, as a manifestation of the extreme severity of TBI, was most typical for this type of injury, which, in turn, led to the fact that most patients awaken from coma III still remained in a vegetative state despite even long-term intensive restorative treatment and rehabilitation.Проблематика черепно-мозгового травматизма преобритает все большую как медицинскую, так и социальную значимость из-за высоких показателей инвалидизации и летальности. Насущной остается потребность дальнейшего изучения причин, эпидемиологии и клинических вариантов тяжелой черепно-мозговой травмы (ЧМТ), последствиями которой является не только неврологические расстройства, когнитивные или психологические дисфункции, но и длительные расстройства сознания. Поэтому продолжение поиска новых возможностей для эффективного лечения и выхаживания больных с длительными расстройствами сознания после тяжелой ЧМТ не теряет своей актуальности. Цель исследования – проанализировать ключевые анамнестические факторы и изучить взаимосвязь между причинами, клиническими вариантами тяжелой ЧМТ, глубиной комы и синдромами посткоматозного нарушения сознания. Материалы и методы. В основу работы положены результаты диагностики, реабилитации и восстановительного лечения 220-ти больных с посткоматознимы длительными расстройствами сознания после тяжелой ЧМТ. Описание клинико-неврологической картины посткоматозного нарушения сознания у пациентов после тяжелой ЧМТ проводили в зависимости от клинической формы ее тяжести и глубины травматической церебральной комы, имели разную по выразительности и сходную по семиотики (признаками) неврологическую симптоматику, однако на момент включения больного в исследование, а затем в ходе реабилитационного лечения, в основном определяли стадию восстановления посткоматозного расстройства сознания. Результаты исследований и их обсуждение. Главное внимание уделяется анамнестическим данным по клиническим формам ЧМТ и уровня глубины травматической комы как ключевым факторам влияния на развитие длительных посткоматозных нарушений сознания пациентов, к которым в дальнейшем использовались методы медицинской (физической) реабилитации. Раскрываются причины травматизма, анализируются варианты сочетания клинических форм тяжелой ЧМТ у пациентов с посткоматознымы нарушениями сознания, исследуются зависимости между ними. В исследовании акцентируется внимание на том, что у большинства травмированных больных умеренная кома (кома І) была проявлением тяжелого ушиба головного мозга в сочетании со сжатием головного мозга субдуральной, эпидуральной гематомой, фрагментами вдавленного перелома костей свода черепа. Даже при диффузном аксональном повреждении (ДАП) незначительно преобладали пациенты, у которых диагностировалась кома I. В то же время глубокая кома, несмотря на другие числовые значения количества пациентов, у которых она проявлялась, имела аналогическую закономерность зависимости от совмещенных клинических форм тяжелой ЧМТ и поэтому так же часто наблюдалась именно при тяжелом сотрясении головного мозга в сочетании со сжатием головного мозга вышеописанными факторами, оставляя на втором месте ушибы головного мозга с линейными переломами костей свода и основания черепа (с эпидуральными наслоениями крови). И совсем иная ситуация с терминальной (пограничной) комой, которая диагностирована у большинства пациентов, была проявлением изолированного ДАП и его вариантами в сочетании со сжатием головного мозга эпидуральной гематомой и фрагментами вдавленного перелома костей свода черепа. Выводы. Именно тяжелые ушибы головного мозга со сжатием его разными отдельными факторами являются наиболее частыми органическими субстратами посткоматозного нарушение сознания, независимо от того была ли диагностирована кома І, или кома ІІ, если ее продолжительность составляла более 10 суток. Изолированное или сочетанное ДАП в подавляющем большинстве случав, по сравнению с другими клиническими формами тяжелой ЧМТ, имело симптоматику комы ІІІ. И если добавить дорожно-транспортное происшествие (ДТП), как главную причину ДАП, то кома ІІІ, как проявление крайней степени тяжести ЧМТ, была наиболее типична для такого вида травмирования, которое, в свою очередь, привело к тому, что большинство больных, вышедших из комы ІІІ, все равно осталось в вегетативном состоянии, несмотря на длительное интенсивное восстановительное лечение и реабилитацию.Проблематика черепно-мозкового травматизму й надалі набуває як медичної, так і соціальної значущості через високі показники інвалідизації та летальності. Нагальною потребою є подальше вивчення причин, епідеміології та клінічних варіантів тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), наслідками якої є не лише неврологічні розлади, когнітивні чи психологічні дисфункції, а й тривалі розлади свідомості. Тому продовження пошуку нових можливостей ефективного лікування та виходжування хворих із тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ не втрачає своєї актуальності. Мета дослідження – проаналізувати ключові анамнестичні фактори та вивчити взаємозв’язок між причинами, клінічними варіантами тяжкої ЧМТ, глибиною коми та синдромами посткоматозного порушення свідомості. Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із постткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ. Опис клініко-неврологічної картини посткоматозного порушення свідомості у пацієнтів після тяжкої ЧМТ проводили залежно від клінічної форми її тяжкості й глибини травматичної церебральної коми, що мали різну за виразністю і подібну за семіотикою (ознаками) неврологічну симптоматику, проте на момент включення хворого в дослідження, а потім у ході реабілітаційного лікування, в основному визначали стадію відновлення посткоматозного розладу свідомості. Результати досліджень та їх обговорення. Головну увагу приділено анамнестичним даним щодо клінічної форми ЧМТ та рівня глибини травматичної коми як ключових факторів впливу на розвиток тривалих посткоматозних порушень свідомості у пацієнтів, яким і надалі застосовували методи медичної (фізичної) реабілітації. Розкрито причини травматизму, проаналізовано варіанти поєднання клінічних форм тяжкої ЧМТ у пацієнтів із посткоматозними порушеннями свідомості, досліджено залежності між ними. У дослідженні акцентується увага на тому, що у більшості травмованих хворих помірна кома (кома І) була проявом тяжкого забою головного мозку, поєднаного зі стисненням головного мозку субдуральною, епідуральною гематомою, фрагментами стисненого перелому кісток склепіння черепа. Навіть при дифузному аксональному пошкодженні (ДАП) незначно переважали пацієнти, яким діагностовано кому І. разом з тим, глибока кома, незважаючи на відмінні числові значення кількості пацієнтів, у яких її виявлено, мала аналогічну закономірність залежності від поєднаних клінічних форм тяжкої ЧМТ і тому так само часто спостерігалася саме при тяжкому забої головного мозку, поєднаному зі стисненням головного мозку вищеописаними чинниками, залишаючи на другому місці забої головного мозку з лінійними переломами кісток склепіння та основи черепа (з епідуральними нашаруваннями крові). І зовсім відмінна ситуація з термінальною (позамежовою) комою, яку діагностовано більшості пацієнтів, була проявом ізольованого ДАП і його варіантами в поєднанні зі стисненням головного мозку епідуральною гематомою та фрагментами стисненого. Висновки. Саме тяжкі забої головного мозку зі стисненням його різними окремими факторами є найчастішими органічними субстратами посткоматозного порушення свідомості, незалежно чи була діагностована кома І, чи кома ІІ, якщо її тривалість становила більше 10 діб. Ізольоване чи поєднане ДАП у більшості випадків, порівняно з іншими клінічними формами тяжкої ЧМТ, мало симптоматику коми ІІІ. І якщо додати дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), як головну причину ДАП, то кома ІІІ, як прояв крайнього ступеня тяжкості ЧМТ, була найтиповішою для такого виду травмування, яке, у свою чергу, призвело до того, що більшість хворих, яка вийшла з коми ІІІ, все одно залишилась у вегетативному стані, незважаючи навіть на тривале інтенсивне відновне лікування та реабілітацію

ПРОГНОСТИЧНИЙ ІНДЕКС ВІДНОВЛЕННЯ СВІДОМОСТІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ТРИВАЛИМИ ЇЇ РОЗЛАДАМИ ПІСЛЯ ТЯЖКОЇ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із посткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ). Головну увагу приділяють актуальній темі прогнозування відновлення свідомості відповідно до стадій класифікації Т. А. Доброхотової у ході реабілітаційного маршруту. Розкрито особливості 28-ми ключових зведених високоінформативних показників, які використовували для розрахунку прогностичного індексу відновлення свідомості, проведено аналіз маловивчених та спірних донині питань щодо їх кореляції із клінічними показниками переходу від вегетативного статусу до вищих стадій синдромів посткоматозної свідомості. В дослідженні акцентується на тому, що прогностичний індекс відновлення свідомості виконував практичну і визначальну функцію, а не був лише умовою в плануванні тактики подальших реабілітаційних заходів та визначенні їх вірогідної ефективності. На основі отриманих даних зробили висновок про суттєву перевагу нейрофізіологічних методів діагностики (кількісної ЕЕГ) над нейровізуалізуючими (СКТ, МРТ) в прогнозуванні відновлення свідомості після тривалої посттравматичної коми. Найінформативнішою та найчутливішою виявилися група показників нелінійної нейродинаміки та детермінованого хаосу: ентропія, розмірності атракторів, мультифрактальні властивості сигналів ЕЕГ, а також показників кореляційного та спектрального аналізу. Саме ці показники і їх значення утворювали 16 з 28 специфічних індексованих величин, одночасна наявність чи відсутність яких у конкретного хворого на конкретній стадії відновлення свідомості формувала ядро їх прогностичного індексу відновлення, а динаміка змін у часі доклінічно свідчила за напрямок еволюції біоелектричної активності головного мозку, а тому й еквівалентних коркових функцій. Усі інші методи проведеної діагностики були допоміжними і тільки посилювали або послаблювали ймовірний прогноз