Поняття, ознаки та види екологічних злочинів у міжнародному праві

У статті зосереджено увагу на визначенні поняття екологічних злочинів, зазначено, що в між­народномуправі відсутній єдиний нормативний акт, який містив би визначення такого поняття. Констатовано, що міжнародні інституції, зокрема: Програма ООН з навколишнього середовища, Управління ООН з наркотиків, Європейська комісія, Європол та ін. надають різне тлумачення цим протиправним діям. А універсальні та регіональні міжнародні акти, що криміналізують про­типравні діяння в екологічній сфері (Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на довкілля 1976 р., Конвенція про заборону або обмежен­ня застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію 1980 р. та додаткові протоколи до неї, Лусакська угода про спільні правозастосовні операції, спрямовані на боротьбу з незаконною торгівлею дикою фауною та флорою 1994 р., Директива (ЄС) 2024/1203 про захист навколишнього сере­довища за допомогою кримінального права та заміну Директиви 2008/99/ЄС та 2009/123/ЄС та ін.), в основному містять перелік правопорушень, зобов’язання щодо їх криміналізації сторонами відповідних міжнародних угод, встановлення санкцій, здійснення співпраці тощо. Зазначено, що факторами, які посилюють небезпеку для природних об’єктів та виживання людства у цілому є способи вчинення протиправних дій (напр., руйнування, великий неконтро- льований вилов риби, забруднення хімікатами водойм, земельних угідь, масштабна неконтрольована і невідновна вирубка лісів тощо). А також поєднання різних форм злочинності, а саме: вчинення злочинів транснаціональними організованими групами, залучення адмінресурсу, корупційних схем, відмивання брудних грошей та ін., які полегшують скоєння злочину, підвищують рівень латентності тощо. Негативною тенденцією є також тісний зв’язок екологічної злочинності з міжнародними конфліктами, які посилюють небезпеку для всіх екологічних об’єктів та фізич­нихосіб. Суб’єктами протиправних діянь є фізичні особи, компанії, уряди, неофіційні злочинні мережі та організовані злочинні групи. Жертвами екологічних злочинів визнаються окремі особи, грома­ди, населення держави. Здійснено класифікацію екологічних злочинів в основу якої покладено об’єкти посягання і способи вчинення протиправних дій, відповідно запропоновано розрізняти такі види як: злочини у сфері рибальства, злочинне знищення лісів, злочинне забруднення довкілля, незаконний оборот природних ресурсів, злочини проти дикої природи. Зроблено відповідні висновки і рекомендації

Політика європейського союзу у сфері захисту прав жертв злочинів

У статті приділено увагу діяльності ЄС у сфе­рі захисту прав жертв злочинів, зокрема зазна­чено, що існуючі нормативи Союзу ґрунтуються на положеннях установчих актів ЄС, зокрема: Хартії основних прав ЄС, Договорі про функ­ціонування Європейського Союзу (ст. 82(2) (с)). Зосереджено увагу на спеціалізованих актах: Директива 2004/80/ЄС Про відшкоду­вання жертвам злочинів, Директива 2011/99/ ЄС Про європейський охоронний ордер, Дирек­тива 2012/29/ЄС Про встановлення мінімаль­них стандартів щодо прав, підтримки і захисту жертв злочинів, а також про заміну Рамково­горішення Ради 2001/220ЛНА (Директива про права жертв), Стратегія ЄС про права жертв (2020-2025 рр.). Констатовано, що ЄС постійно працює над удосконаленням правової основи у сфері захисту прав жертв злочинів, що має за мету розширення прав і можливостей цієї ка­тегорії осіб з урахування реалій сьогодення, пов’язаних з удосконаленням форм і способів вчинення злочинів, що негативно впливають на жертв. Це стосується, в першу чергу, Директиви 2012/29/ЄС, перегляд якої є частиною Стратегії ЄС про права жертв. Комісія ЄС докладає суттє­вих зусиль до покращення правової основи за­хисту цієї категорії осіб. Зокрема, у результаті консультацій, Комісія запропонувала у 2023 р. поправки до Директиви про права жертв, які стосуються п’яти основних прав жертв: доступ до інформації, покращення підтримки та захи­сту, покращення участі в кримінальних розгля­дах та полегшення доступу до компенсації. Приділено увагу діяльності ЄС у розробці ак­тів, направлених на захист жертв окремих кате­горій злочинів, а саме: жертв торгівлі, жертв на­силля, сексуальної експлуатації та дитячої пор­нографії, жертв тероризму. Висвітлено основні положення таких нормативів: Директива ЄС щодо боротьби з торгівлею людьми 2011/36/ЄС (із змінами 2022 р.), Стратегія Союзу безпеки від 8 липня 2020 р., Стратегія ЄС щодо бороть­би з торгівлею людьми (2021-2025 рр.), Дирек­тива 2011/93/ЄС Про боротьбу з сексуальним насильством і сексуальною експлуатацією дітей та дитячою порнографією та заміну Рамково­го рішення Ради 2004/68/JHA, Регламент (ЄС) № 606/2013 Про взаємне визнання заходів за­хисту у цивільних справах, Стратегія ЄС щодо більш ефективної боротьби із сексуальним на­сильством над дітьми (2020-2025 рр.), Страте­гія гендерної рівності ЄС (2020-2025 рр.), про­позиція про Регламент, що встановлює правила запобігання сексуальному насильству над діть­ми та боротьби з ним COM/2022/209, Директи­ва (ЄС) 2017/541 Про боротьбу з тероризмом та заміну Рамкового рішення Ради 2002/475/JHA і внесення змін до Рішення Ради 2005/671/JHA, Порядок денний боротьби з тероризмом тощо. Підкреслено, що норми означених актів врахо­вують специфіку відповідної категорії постраждалих осіб, їх нагальні потреби і містять кон­кретні рекомендації щодо поводження з ними, що у свою чергу має наслідком зниження віктимної поведінки щодо цієї категорії осіб та враху­вання їхніх нагальних потреб. Зроблено відпо­відні висновки

Механізм Європейського Союзу у протидії наркотикам як складова забезпечення громадського здоров’я

У статті приділено увагу питанню існуючому механізму Європейського Союзу у протидії нар­котикам як складовій забезпечення громадського здоров’я. Зосереджено увагу на законодавстві ЄС, направленому на криміналізацію протиправних діянь щодо протидії наркоторгівлі, зокрема директивах, стратегічних актах тощо. Акцентовано увагу на заходах ЄС щодо захисту здоров’я людей, залежних від наркотиків, некриміналізованими заходами, серед яких: профілактика, лі­кування та надання послуг з догляду; боротьба зі шкодою, пов’язаною з наркотиками; розлади, спричинені вживанням психоактивних речовин, та проблеми з психічним здоров’ям. Приділе­но увагу спеціалізованим агенціям, органам, структурам ЄС дотичним до протидії наркотикам і захисту права на здоров’я. Підкреслено, що заходи ЄС відповідають Цілям сталого розвитку ООН, зокрема: ЦСР 3 - Завдання 3.4, 3.5, 3.8, 3.9 (3.b), 3.9 (3.d), ЦСР 15 — Завдання 5.1, 5.2, ЦСР 16 - Завдання 16.b, ЦСР 17 - Завдання 17.9, 17.16. Констатовано, що ЄС та його держави-члени вживають правових, стратегічних та оперативних заходів для зменшення пропозиції та попиту на наркотики в Європі, вирішення проблем безпеки та здоров’я, пов’язаних з незаконним обігом і вживанням наркотиків. Зазначено, що політика ЄС, як і політика міжнародного співтовариства щодо наркотичних речовин донедавна базувалася на контролі над наркотиками, - насамперед щодо вживання та зберігання наркотиків, криміналізації торгівлі наркотиками тощо. На сучас­ному етапі функціонування Союзу, цей вектор розглядається з точки зору впливу на здоров’я людини та реалізації гарантованого міжнародними стандартами права на найвищий досяжний рівень здоров’я. Зроблено висновок, що незважаючи на титанічні зусилля усіх залучених суб’єктів, проблема наркотиків в ЄС не є вирішеною, існує низка питань, які потребують докладання титанічних зу­силь, що підтверджується також Європейським звітом про наркотики 2024 р. Існуючі проблеми спонукають до об’єднання міжнародних зусиль у протидії наркотикам задля збереження здоров’я населення Планети та майбутніх поколінь

Організаційно-правовий механізм Європейського Союзу щодо забезпечення ґендерної рівності

У статті проаналізовано положення установчих актів Європейського Союзу, зокрема, Договору про Європейський Союз, Договору про функціонування Європейського Союзу, Хартії основних прав Європейського Союзу та Європейської соціальної хартії, якою керується ЄС, щодо закріплення ними принципу ґендерної рівності, який отримав своє становлення з моменту прийняття Статуту ООН – фундаментального міжнародного універсального акту, що сприяв подальшій розробці та прийняттю норм на міжнародному універсальному і регіональному рівнях, що базуються на ґендерному принципі. Акцентовано увагу на особливостях актів ЄС і зазначено, що вони розширили принцип рівності між жінками та чоловіками, включивши до нього вимогу щодо створення відповідних умов праці; рівне поводження на робочому місці, включаючи право на справедливі, безпечні і здорові умови праці та справедливу винагороду; користування послугами соціальних служб; доступ до товарів і послуг; баланс між роботою та особистим життям; охорону материнства; відпустку по догляду за дитиною. Приділено увагу стратегічним актам ЄС у цьому напрямку, серед яких: Стратегічні зобов’язання щодо забезпечення ґендерної рівності, Стратегія ґендерної рівності, План дій ЄС щодо забезпечення ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок у зовнішніх зносинах. Розкрито напрямки і зобов’язання, що містяться в означених актах; окреслено заходи ЄС, прийняті на їх виконання (розробка відповідних рекомендацій, прийняття директив, підготовка річних звітів) й акцентовано на перспективних напрямах діяльності Союзу в означеній сфері. Зосереджено увагу на діяльності спеціалізованих агентств, органів та інших структур ЄС до компетенції яких відносяться питання захисту прав людини і ґендерної рівності, як його невід’ємної складової, серед яких зазначено: Консультативний комітет Європейського Союзу з рівних можливостей для жінок і чоловіків, Європейський омбудсмен, Європейський інститут ґендерної рівності, Агентство фундаментальних прав Європейського Союзу, Європейське жіноче лобі, Європейська мережа юридичних експертів з питань ґендерної рівності та недискримінації. Охарактеризовано їх повноваження, правову основу діяльності, компетенцію і внесок у забезпечення прав людини в цілому і, зокрема, принципу ґендерної рівності в межах ЄС