Non-volatile memory and IR radiation modulators based upon graphene-on-ferroelectric substrate. A review

I present a review of both experimental and theoretical studies performed during the recent three years, which deal with the physical properties and possible applications of graphene placed on ferroelectric (organic or Pb(ZrxTi1-x)O3 (PZT) ceramic) substrates. The system 'graphene-on-ferroelectric substrate' has unique advantages in comparison with the graphene deposited on SiO2 or on dielectrics with high dielectric permittivity. In particular, one can obtain high (~ 1012 cm-2) carrier concentrations in the doped graphene-on-ferroelectric structures for moderate (of the order of 1 V) gate voltages. The existence of a hysteresis (or anti-hysteresis) in the dependence of electrical resistance of graphene channel on the gate voltage facilitates creating bistable systems for different applications. The use of ferroelectric substrates has already enabled developing of robust elements of non-volatile memory of a new generation. These elements operate for more than 105 switching cycles and store information for more than 103 s. Such systems can be characterised theoretically by ultrafast switching rates (~ 10-100 fs). A theoretical analysis has also demonstrated that the structures 'graphene-on-PZT ferroelectric substrate' would result in developing efficient and fast small-sized modulators of mid-IR and near-IR radiations for different optoelectronic applications.Comment: 23 pages, 17 figure

Володимир Самійленко – перекладач: спроба деконструкції міфу

The analysis of the creative strategies of Volodymyr Samiylenko as a translator was carried on the base of the contemporary recollections. It was demonstrated, that these strategies were free of any dogmatism and directed to the most positive reader’s response. The translation works by Samiylenko were examined in the context of the nation shaping process of the late 19th – early 20th century. An attempt to deconstruct the myth of Samiyelko as of completely spontaneous and maladjusted to real life author is performed; the myth, which originates from the writer’s lifetime, correlates in many aspects with a later similar myth about another prominent Ukrainian translator, Mykola Lukash.Проведено аналіз творчих стратегій Володимира Самійленка-перекладача з використанням спогадів  сучасників. Продемонстровано, що  ці  стратегії  були  позбавлені  догматизму  і скеровувалися на досягнення позитивного відгуку в читача. Перекладацьку спадщину Самійленка розглянуто в контексті процесу націєтворення кінця ХІХ – початку ХХ століть. Реконструйовано прижиттєвий міф про Самійленка як про цілком спонтанного й непристосованого до реального життя творця, що корелює з пізнішим аналогічним міфом про іншого визначного українського перекладача Миколу Лукаша

Про одну репліку пізньої римської поезії в Англії та у Криму в XVIІ столітті

The essay offers comparative analysis of two epitaphs – one written in 1616 by English poet Ben Jonson and dedicated to his late daughter and son, and the epitaph written in the middle of the 17th century and dedicated to 12 year old late Ferah Sultan, daughter of Crimean Khan Islam Geray III. It is demonstrated that despite all the differences the two poems, the English and Crimean Tatar one, are similar in many aspects: poets support themselves with a thought that child’s death in reality is a benefi t, since it gives children a way to better, eternal worlds, and allows them to avoid misfortunes. In both cases poets continue a tradition of late Roman epitaph.Проведено порівняльний аналіз двох написаних у 1616 році віршів-епітафій, присвячених померлим дочці й синові англійського поета Бена Джонсона, і написаній у середині XVII століття епітафії померлій у 12-річному віці Ферах Султан, дочці кримського хана Іслама Герая ІІІ. Показано, що, попри неминучі відмінності, аналізовані англійські і кримськотатарський вірші багато в чому подібні: поети втішають себе тим, що смерть дитини є насправді благом, яке веде її у вічний, кращий світ, дозволивши уникнути земних прикрощів. В обох випадках поети продовжують традицію пізньої римської епітафії