Актуалізація кіберстійкості та історичні витоки концепції "стійкість"

У цій статті кіберстійкість визначається як здатність протистояти зовнішнім потрясінням, спричиненим кіберризиками, відновлюватися після них та адаптуватися до них. Зазначено на важливості розбудови системи кіберстійкості в сучасних умовах та наведено приклади надзви­чайних ситуацій застосування кібератак. Розглядається необхідність забезпечення кіберстійкості на об'єктах та установах, висвітлюються різні типи загроз, спрямовані на різні системи, а та­кож наслідки їх негативного впливу. Зазначено, що стійкість та управління ризи­ками хоча і є взаємопов'язаними, все ж відрізня­ються. Управління ризиками передбачає кількіс­ну оцінку ризиків, що формує рішення про най­більш відповідну стратегію реагування на них. Стійкість має важливе значення, коли ризик не піддається обчисленню, коли небезпечні умови є повною несподіванкою, або коли аналітичні па­раметри ризику виявилися неефективними. Акцентовано на тому, що на фундаментально­му рівні існують певні розбіжності щодо справж­нього значення стійкості: для одних вона пе­редбачає здатність системи витримати шок і по­вернутися до свого початкового стану, тоді як для інших - це еволюційний процес, що веде до адаптації та нового стану рівноваги. Стійкість має тривалу і багату історію в різ­них галузях наукового пізнання, в тому числі в екології, психології та управлінні катастрофами. Однією з її основних переваг є те, що вона до­зволяє складним системам підготуватися до не­сприятливих подій і продовжувати працювати в надзвичайних умовах. Робиться висновок, що парадигма «запобігти і захистити», яка є доміну­ючою і сьогодні, є недостатньою, і що інструмен­тарій управління ризиками необхідно розвивати в напрямі кіберстійкості