Assessment of the possible impact of hepatitis viruses on the development and course of autoimmune liver diseases

Background. Despite the well-studied pathogenesis, the etiology of autoimmune liver disease (AILD) remains unknown. Aim. To determine the significance of hepatitis A, B, C and E viruses in the development and progression of AILD. Materials and methods. A single-center case-control study included 139 patients with AILD: autoimmune hepatitis AIH (n=46), primary biliary cholangitis PBS (n=74), primary sclerosing cholangitis PSC (n=19). Median age 56 years, IQR 4865 years. 125 patients without liver disease control group (median age 55 years, IQR 4665 years). Testing of blood serum samples for anti-HAV IgG, anti-HEV IgG, HBsAg, anti-HBc IgG, anti-HCV was carried out by solid-phase ELISA. All patients underwent fibroelastography. Needle liver biopsy 70 patients: AIH (n=37), PBC (n=28) and PSC (n=5). Results. Ab(IgG) to HAV and HBV were detected in patients with AILD significantly more often than in the control group (74.8% vs 54.4%; p0.001). An increased risk of developing AILD was established in patients with the presence of antibodies to HAV, HBV and HEV (OR 2.491, CI 95% [1.4814.190]). The highest risk of developing PBC was found in patients with antibodies to HAV and HBV (OR 3.008, 95% CI [1.6335.542] and OR 2.515, 95% CI [1.2425.093]). In patients with severe liver fibrosis (F3F4 according to METAVIR), antibodies to HAV and HBV were detected significantly more often than in patients with F0F2 [85% vs 65%; p=0.008]. Conclusion. In our work, we have demonstrated the relationship of past hepatitis A, B, E and AILD, as well as the high risk of developing severe fibrosis in patients with AILD and markers of hepatitis A and B viruses indicates the possible involvement of these viruses in the pathogenesis of AILD

IgG4-associated sclerosing cholangitis: a diagnosis that may change the course of events (review of the literature and a clinical case)

Immunoglobulin G4-associated sclerosing cholangitis (IgG4-SC) can mimic primary sclerosing cholangitis, cholangiocarcinoma, and pancreatic adenocarcinoma. Its proper diagnosis allows for an adequate therapy and an improvement of the outcomes. The article presents a short literature review with an emphasis on the challenging diagnostic and therapeutic aspects, illustrated by a clinical case. The diagnosis of IgG4-SC is based on a combination of biochemical, radiological and histological signs and symptoms, including elevated levels of serum IgG4, intra- and extrahepatic biliary strictures detected by magnetic resonance cholangiography, and multifocal IgG4-lymphoplasmic infiltrations, sclerosing fibrosis of the bile ducts, seen at morphological assessment. Glucocorticoids (GCS) are the first line agents to achieve remission in patients with IgG4-SC. Most patients respond well to the systemic GCS. However, about 20% of patients (mostly those with extensive sclerotic intra- and/or extrahepatic abnormalities and signs of advanced disease / cirrhosis) show an insufficient or no response from the beginning of the treatment. The clinical case illustrates that timely verification of the IgG4-SC diagnosis may have an important prognostic value. The case history of a 62-year old female patient confirms the difficulties of the early diagnosis of the disease: for a relatively long time, the patient had the diagnosis of primary sclerosing cholangitis. Delay with GCS prescription (the treatment was initiated only at the stage of liver cirrhosis) had led to the lack of clinical efficacy and development of complications, such as relapsing cholangitis with advanced biliary strictures. In patients with suspected primary sclerosing cholangitis, timely differential diagnosis with IgG4-SC is relevant, because early GCS administration can slow the progression of the disease

Indicators of Elasticity of the Iliopsoas Muscle in Patients with Pain in the Lower Part of the Back due to the Manifestation of the Benign Joint Hypermobility Syndrome

Біль у нижній частині спини є актуальною проблемою, в той же час причини цього больового синдрому досить неоднорідні і поєднання їх на сьогоднішній день вивчено недостатньо. Відомо, що наявність у пацієнта синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів значно погіршує перебіг і прояви болю в нижній частині спини. Однією зі складових больового синдрому при цій патології є зміни клубово- поперекового м’яза – псоас-синдром. У той же час, діагностика псоас- синдрому в практичній медицині утруднена відсутністю специфічних лабораторних аналізів і візуалізаційних методик. Метою роботи стало вивчення можливостей визначення тонусу клубово-поперекового м’яза за допомогою зсувнохвильової еластометріі у пацієнтів з синдромом болю в нижній частині спини, і відмінність їх тонусу в залежності від наявності у пацієнтів синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів. Було обстежено 83 пацієнти із болем в нижній частині спини віком 42,31±1,54 роки, з яких 41 були жіночої та 42 чоловічої статі. Для участі у дослідженні усім пацієнтам проводилося рентгенологічне та ультразвукове дослідження кульшових суглобів, за наявності ознак остеоартриту пацієнти виключались із дослідження. Для визначення наявності ознак гіпермобільності суглобів використовувались критерії Бейтона, діагноз синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів виставлявся за умови отримання більше 5 балів. Серед обстежених за критеріями Бейтона 18 пацієнтів відповідали діагнозу синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів, серед них було 13 жінок і 5 чоловіків. У якості контрольної групи було обрано 15 пацієнтів віком 45,6±1,74 роки без наявності скарг на біль в поперековій ділянці спини та в ділянці кульшових суглобів, та без ознак синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів. Для визначення показника жорсткості дистальних відділів попереково-клубового м’яза була використана зсувнохвильова еластометрія. Для визначення вираженості больового синдрому використовували візуальну аналогову шкалу болю із градацією від 1 до 10. Було виявлено, що у всіх пацієнтів зі скаргами на біль в нижній частині спини відзначався достовірно більш високий тонус клубово-поперекового м’яза в порівнянні з групою умовно здорових пацієнтів. Підвищення тонусу мало сильний кореля-ційний зв’язок з вираженістю больового синдрому за даними візуальної аналогової шкали. Показники жорсткості м’язової тканини не залежали від наявності та вираженості синдрому доброякісної гіпермобільності суглобів; Боль в нижней части спины является актуальной проблемой, в то же время причины этого болевого синдрома достаточно неоднородны, и сочетание их на сегодняшний день изучено недостаточ-но. Известно, что наличие у пациента синдрома доброкачественной гипермобильности суставов значительно ухудшает течение и проявление боли в нижней части спины. Одной из составляющих болевого синдрома при этой патологии являются изменения подвздошно-поясничной мышцы – псоас-синдром. В то же время диагностика псоас-синдрома в практической медицине затруднена отсутствием специфических лабораторных анализов и визуализационных методик. Целью работы стало изучение возможностей определения тонуса подвздошно-поясничной мышцы с помощью сдвиговолновой эластометрии у пациентов с синдромом боли в нижней части спины, и различие их тонуса в зависимости от наличия у пациентов синдрома доброкачественной гипермобильности суставов. Было обследовано 83 пациента с болью в нижней части спины в возрасте 42,31±1,54 года, из них 41 женщина и 42 мужчин. Для участия в исследовании всем пациентам проводилось рентгенологическое и ультразвуковое исследование тазобедренных суставов, при наличии признаков остеоартрита пациенты исключались из исследования. Для определения наличия признаков гипермобильности суставов использовались критерии Бейто-на, диагноз синдрома доброкачественной гипермобильности суставов выставлялся при условии полу-чения более 5 баллов. Среди обследованных по критериям Бейтона 18 пациентов отвечали диагнозу синдрома доброкачественной гипермобильности суставов, среди них было 13 женщин и 5 мужчин. В ка-честве контрольной группы были выбраны 15 пациентов в возрасте 45,6±1,74 года без наличия жалоб на боль в поясничной области спины и в области тазобедренных суставов, и без признаков синдрома доброкачественной гипермобильности суставов. Для определения показателя жесткости дистальных отделов пояснично-подвздошной мышцы применяли сдвиговолновую эластометрию. Для определения выраженности болевого синдрома использовали визуальную аналоговую шкалу боли с градацией от 1 до 10. Было установлено, что у всех пациентов с жалобами на боль в нижней части спины отмечался достоверно более высокий тонус подвздошно-поясничной мышцы по сравнению с группой условно здоровых пациентов. Повышение тонуса имело корреляционную связь с выраженностью болевого синдрома по данным визуальной аналоговой шкалы. Показатели жесткости мышечной ткани не зависели от наличия и выраженности синдрома доброкачественной гипермобильности суставов; Pain in the lower back is a highly urgent problem that leads to a decrease in the quality of life of a large number of patients in the modern world. At the same time, the causes of pain in the lower back are different and their combination has not been sufficiently studied to date. It is known that the presence of benign joint hypermobility syndrome in a patient significantly worsens the course and manifestations of pain in the lower back. One of the components of pain in the lower back is changes in the iliopsoas muscle. This is psoas syndrome. At the same time, the diagnosis of psoas syndrome in practical medicine is complicated by the lack of specific laboratory tests and imaging techniques. The purpose of this work was to study the possibilities of determining the tension of the iliopsoas muscle using shear wave elastometry in patients with pain syndrome in the lower back and the difference between their tensions depending on the presence of benign hypermobility syndrome in patients. Material and methods. We examined 83 patients with lower back pain aged 42.31±1.54 years, 41 were female and 42 were male. To participate in the study, all patients underwent X-ray and ultrasound examination of the hip joints. Patients were excluded from the study in the presence of signs of osteoarthritis. To determine the presence of signs of hypermobility of the joints, we used the criteria of Baiton; the diagnosis was made on condition of obtaining more than 5 points. Among the patients examined by the Bayton criteria, 18 patients were diagnosed with benign joint hypermobility syndrome, among them 13 women and 5 men. As a control group, we selected 15 patients aged 45.6±1.74 years without complaints of pain in the lumbar region of the back and hips and without signs of benign joint hypermobility syndrome. We used shear wave elastometry to determine the stiffness of the distal parts of the lumbosacral muscle. A visual analog scale of pain (from 1 to 10) was used to determine the severity of the pain syndrome. Conclusion. We found that all patients with complaints of pain in the lower back had a significantly higher tension of the iliopsoas muscle in comparison with the group of conditionally healthy patients. The increase in tension had a strong correlation with the severity of pain syndrome according to the data of the visual analogue scale. Indicators of muscle tissue rigidity did not depend on the presence and severity of benign joint hypermobility syndrome.Боль в нижней части спины является актуальной проблемой, в то же время причины этого болевого синдрома достаточно неоднородны, и сочетание их на сегодняшний день изучено недостаточно. Известно, что наличие у пациента синдрома доброкачественной гипермобильности суставов значительно ухудшает течение и проявление боли в нижней части спины. Одной из составляющих болевого синдрома при этой патологии являются изменения подвздошно-поясничной мышцы – псоассиндром. В то же время диагностика псоассиндрома в практической медицине затруднена отсутствием специфических лабораторных анализов и визуализационных методик. Целью работы стало изучение возможностей определения тонуса подвздошно-поясничной мышцы с помощью сдвиговолновой эластометрии у пациентов с синдромом боли в нижней части спины, и различие их тонуса в зависимости от наличия у пациентов синдрома доброкачественной гипермобильности суставов. Было обследовано 83 пациента с болью в нижней части спины в возрасте 42,31±1,54 года, из них 41 женщина и 42 мужчин. Для участия в исследовании всем пациентам проводилось рентгенологическое и ультразвуковое исследование тазобедренных суставов, при наличии признаков остеоартрита пациенты исключались из исследования. Для определения наличия признаков гипермобильности суставов использовались критерии Бейтона, диагноз синдрома доброкачественной гипермобильности суставов выставлялся при условии полу-чения более 5 баллов. Среди обследованных по критериям Бейтона 18 пациентов отвечали диагнозу синдрома доброкачественной гипермобильности суставов, среди них было 13 женщин и 5 мужчин. В качестве контрольной группы были выбраны 15 пациентов в возрасте 45,6±1,74 года без наличия жалоб на боль в поясничной области спины и в области тазобедренных суставов, и без признаков синдрома доброкачественной гипермобильности суставов. Для определения показателя жесткости дистальных отделов пояснично-подвздошной мышцы применяли сдвиговолновую эластометрию. Для определения выраженности болевого синдрома использовали визуальную аналоговую шкалу боли с градацией от 1 до 10. Было установлено, что у всех пациентов с жалобами на боль в нижней части спины отмечался достоверно более высокий тонус подвздошно-поясничной мышцы по сравнению с группой условно здоровых пациентов. Повышение тонуса имело корреляционную связь с выраженностью болевого синдрома по данным визуальной аналоговой шкалы. Показатели жесткости мышечной ткани не зависели от наличия и выраженности синдрома доброкачественной гипермобильности суставов;Pain in the lower back is a highly urgent problem that leads to a decrease in the quality of life of a large number of patients in the modern world. At the same time, the causes of pain in the lower back are different and their combination has not been sufficiently studied to date. It is known that the presence of benign joint hypermobility syndrome in a patient significantly worsens the course and manifestations of pain in the lower back. One of the components of pain in the lower back is changes in the iliopsoas muscle. This is psoas syndrome. At the same time, the diagnosis of psoas syndrome in practical medicine is complicated by the lack of specific laboratory tests and imaging techniques. The purpose of this work was to study the possibilities of determining the tension of the iliopsoas muscle using shear wave elastometry in patients with pain syndrome in the lower back and the difference between their tensions depending on the presence of benign hypermobility syndrome in patients. Material and methods. We examined 83 patients with lower back pain aged 42.31±1.54 years, 41 were female and 42 were male. To participate in the study, all patients underwent X-ray and ultrasound examination of the hip joints. Patients were excluded from the study in the presence of signs of osteoarthritis. To determine the presence of signs of hypermobility of the joints, we used the criteria of Baiton; the diagnosis was made on condition of obtaining more than 5 points. Among the patients examined by the Bayton criteria, 18 patients were diagnosed with benign joint hypermobility syndrome, among them 13 women and 5 men. As a control group, we selected 15 patients aged 45.6±1.74 years without complaints of pain in the lumbar region of the back and hips and without signs of benign joint hypermobility syndrome. We used shear wave elastometry to determine the stiffness of the distal parts of the lumbosacral muscle. A visual analog scale of pain (from 1 to 10) was used to determine the severity of the pain syndrome. Conclusion. We found that all patients with complaints of pain in the lower back had a significantly higher tension of the iliopsoas muscle in comparison with the group of conditionally healthy patients. The increase in tension had a strong correlation with the severity of pain syndrome according to the data of the visual analogue scale. Indicators of muscle tissue rigidity did not depend on the presence and severity of benign joint hypermobility syndrome

Role of simulation training in the system of continuing medical education

Кoмунікaція лікaрів різних спeціaльнoстeй і рoбoтa в кoмaнді при нaдaнні eкстрeнoї допомоги пaцієнту – oдин із пріoритeтних нaпрямків oсвіти. У стaтті oписується тeхнoлoгія ступеневого нaвчaння лідeрству для зaкріплeння відпoвідaльнoсті зa сeбe і члeнів кoмaнди, витримки, вміння кeрувaти кoлeктивoм. Прoвeдeння тaких зaнять підвищує мoтивaцію дo нaвчaння і зaбeзпeчує пeрсoніфікoвaний підхід дo лікaрів-інтeрнів тa лікaрів-слухaчів. Рoль лідeрa є ключoвoю в прaктичній рoбoті, тaк як дужe чaстo виникaє нeoбхідність oргaнізaції і кooрдинaції бaгaтьoх фaхівців при нaдaнні нeвідклaднoї мeдичнoї дoпoмoги. Лідeрствo – цe прoцeс прямoгo впливу oсoбистoсті на сoціум, який спoнукaє і нaпрaвляє члeнів кoмaнди дo дії. Лідeрствo є цeнтрaлізoвaнoю формою упрaвління і кoнтрoлю викoнaння зaдaч, в якій oднa людинa впливaє нa інших. Нaвчaння лідeрствa є склaдним прoцeсoм. Він стимулює ствoрeння eфeктивнoї oргaнізaції, якa змoжe висoкoякіснo вирішити пoстaвлeні зaвдaння. Кінцeвa мeтa цьoгo прoцeсу – фoрмувaння oсoбистoсті лідeрa, який змoжe прийняти нa сeбe упрaвління кoмaндoю в eкстрeмaльній ситуaції. Під чaс нaвчaння лідeр-кaндидaт нaбувaє нe тільки стійкі мeдичні знaння, a й вчиться упрaвління групoю, кoмунікaції, aнaлізу і синтeзу. Він прaцює нaд сoбoю, нaбувaючи нoвих oсoбистісних якoстeй. В дaний чaс існує підвищeнa пoтрeбa в фaхівцях oхoрoни здoрoв'я, гoтoвих eфeктивнo прaцювaти в склaдних клінічних ситуaціях. Збeрігaється нeoбхідність в рoзрoбці іннoвaційних мeтoдів нaвчaння медичних прaцівників, згіднo пoстійнo зрoстaючoгo oбсягу знaнь в oблaсті нeвідклaднoї медицини.Общение врачей разных специальностей и совместная работа при оказании неотложной помощи пациенту – одно из приоритетных направлений обучения. В статье описана технология пошагового обучения лидерству для закрепления ответственности за себя и членов команды, выносливости, умения руководить командой. Проведение таких занятий повышает мотивацию к обучению и обеспечивает индивидуальный подход к врачам-интернам и врачам-слушателям. Рoль лидeрa являeтся ключeвым в прaктичeскoй рaбoтe, тaк кaк oчeнь чaстo вoзникaeт нeoбхoдимoсть oргaнизaции и кooрдинaции мнoгих спeциaлистoв при oкaзaнии нeoтлoжнoй мeдицинскoй пoмoщи. Лидeрствo – этo прoцeсс прямoгo влияния личнoсти нa сoциум, кoтoрый пoбуждaeт и нaпрaвляeт члeнoв кoмaнды к дeйствию. Лидeрствo являeтся цeнтрaлизoвaннoй фoрмoй упрaвлeния и кoнтрoля выпoлнeния зaдaч, в кoтoрoй oдин чeлoвeк влияeт нa других. Oбучeниe лидeрствa являeтся слoжным прoцeссoм. Oн стимулируeт сoздaниe эффeктивнoй oргaнизaции, кoтoрaя смoжeт высoкoкaчeствeннo рeшить пoстaвлeнныe зaдaчи. Кoнeчнaя цeль этoгo прoцeссa – фoрмирoвaниe личнoсти лидeрa, кoтoрый смoжeт принять нa сeбя упрaвлeниe кoмaндoй в экстрeмaльнoй ситуaции. Вo врeмя учeбы лидeр-кaндидaт приoбрeтaeт нe тoлькo устoйчивыe мeдицинскиe знaния, нo и учится упрaвлeния группoй, кoммуникaции, aнaлизa и синтeзa. Oн рaбoтaeт нaд сoбoй, приoбрeтaя нoвых личнoстных кaчeств. В нaстoящee врeмя сущeствуeт пoвышeннaя пoтрeбнoстeй в спeциaлистaх здрaвooхрaнeния, гoтoвых эффeктивнo рaбoтaть в слoжных клиничeских ситуaциях. Сoхрaняeтся нeoбхoдимoсть в рaзрaбoткe иннoвaциoнных мeтoдoв oбучeния мeдицинских рaбoтникoв, сoглaснo пoстoяннo рaстущeгo oбъeмa знaний в oблaсти нeoтлoжнoй мeдицины.Communication between doctors of different specialties and teamwork in providing emergency care to patients is one of the priority areas of the medical education. The article describes the technology of step-bystep leadership training to consolidate responsibility for team members, endurance, to develop the ability to run a team. Conducting such classes increases motivation to learn and provides a personalized approach to interns and trainees. The role of the leader is key one in practical work, as very often there is a need to organize and coordinate many professionals in proving emergency medical care. Leadership is a process of direct personal influence on society that encourages and guides team members to action. Leadership is a centralized form of management and control of tasks, in which one person influences others. Leadership training is a complex process. It stimulates the creation of an effective organization that can solve high quality tasks. The ultimate goal of this process is to foster the personality of a leader who will be able to take over the management of the team in an extreme situation. During the training, the candidate leader not only acquires sound medical knowledge, but also learns the practices of group management, communication, analysis and synthesis. He works on himself, acquiring new personal qualities. Currently, there is an increased need for health professionals who are ready to work effectively in complex clinical situations. There is still a need to develop innovative methods of training health professionals, according to the everincreasing amount of knowledge in the field of emergency medicine

The comorbid conditions in rheumatological practice: paraneoplastic syndrome problem

Орієнтиром для припущення того факту, що специфічні ревматичні скарги є наслідком наявності прихованої пухлини може бути урахування деяких аспектів характеру дебюту і перебігу, на перший погляд банального ревматичного захворювання або синдрому. Раннє розпізнавання паранеоплазії в залежності від її типу, особливо до клінічної маніфестації власне самої пухлини, допомагає розпочати цілеспрямований онкологічний пошук, уникнути втрати часу та забезпечити своєчасне лікування та поліпшити прогноз. Серед паранеопластичних ревматичних синдромів найчастіше діагностують ревматоїдоподібний синдром, RS3PEсиндром, запальну міопатію, гіпертрофічну остеоартропатію, пальмарний фасціїт, панікуліт, паранеопластичний васкуліт, ревматичну поліміалгію, склеродерму, вторинну подагру і люпусподібний синдром. В статті представлена їх характеристика, особливості перебігу і діагностики, а також можливості симптоматичного лікування. Представлені ранні загальні клінічні ознаки паранеопластичних ревматичних синдромів до констатації діагнозу онкологічного захворювання; Ориентиром для предположения факта того, что специфические ревматические жалобы являются следствием скрытой опухоли может быть учет некоторых аспектов характера дебюта и течения, на первый взгляд банального ревматического заболевания или синдрома. Раннее распознавание неоплазми в зависимости от ее типа, особенно до клинической манифестации собственно самой опухоли, позволяет начать целенаправленный онкологический поиск, избежать потерю времени и обеспечить своевременное лечение и улучшить прогноз. Среди паранеопластических ревматических синдромов чаще всего диагностируются ревматоидоподобный синдром, RS3PE-синдром, воспалительная миопатия, гипертрофическая остеоартропатия, пальмарный фасциит, панникулит, паранеопластический васкулит, ревматическая полимиалгия, склеродерма, вторичная подагра и люпусподобный синдром. В статье представлена их характеристика, особенности течения и диагностики, а также возможности симптоматического лечения. Представлены ранние общие клинические признаки паранеопластических ревматических синдромов до констатации диагноза онкологического заболевания; The malignant tumor, irrespective of its localization and stage of its development, is capable to provoke complex aggressive autoimmune and metabolic responses. A significant proportion of these are paraneoplastic rheumatic syndromes that «successfully» mimic common rheumatic diseases, sometimes being little different from their typical clinical course. Immune reactions against tumor cells and cross-reactivity between tumor and physiological antigens leads to an autoimmune condition and the formation of a paraneoplastic rheumatic syndrome. The most commonly diagnosed pathology are paraneoplastic rheumatic syndromes, carcinomatous polyarthritis, RS3PEsyndrome, inflammatory myopathy, hypertrophic osteoarthropathy, palmar fasciitis, paniculitis, paraneoplastic vasculitis, polymyalgia rheumatica, scleroderma, secondary gout and lupus-like syndrome. The article presents their characteristics, features of the course and diagnosis, as well as the possibility of symptomatic treatment. The early general clinical symptoms of paraneoplastic rheumatic syndromes before the diagnosis of cancer are presented. The assumption that under commonplace rheumatoid arthritis, scleroderma, generalized inflammatory myopathy or vasculitis masks paraneoplasia is extremely important because it provides an early diagnosis of the malignant disease and greatly increases the chances of successful treatment. Justified suspicion of paraneoplasia, which means intensive tumor search in the early stages, sometimes unsuccessful in unbiased circumstances, helps to avoid unnecessary therapeutic intervention, waste of time and ensure timely treatment of the cancer itself. A clue may be to take into account some aspects of the nature of the debut and the course, at first glance, a common rheumatic disease or syndrome. It is desirable to pay attention to the particular combination of typical rheumatic symptoms in an unexpected combination, the atypical age of the patient for their occurrence, the unusual nature of the joint syndrome, the significant severity of common complaints such as fatigue, general malaise, rapid weight loss and fever. Extremely high activity of markers of systemic inflammation, especially the rate of ESR and the level of C-reactive protein, as well as refractivity to treatment with glucocorticoids, NSAIDs or drugs of basic therapy should be alert. In cases of intense distal edema of the tissues, palmar or plantar fasciitis, inflammatory lesions of the skin and subcutaneous tissue with ulcers in the absence of involvement of organs, oncological concern should occur already at the first treatment of the patient. To search for a tumor with suspected paraneoplastic syndrome, a sequence of diagnostic procedures is recommended, depending on the probability of tumor localization for a particular variant of its course. There are some specific clinical signaling patterns that are highly likely to be associated with malignancy, such as palmar fasciitis with polyarthritis, RS3PE syndrome or hypertrophic osteoarthropathy, atypical course of rheumatic syndrome with therapeutic refractivity, as well as detection of antibodies to TIF1γ or NXP2 in inflammatory myopathy

Determining the effectiveness of the treatme nt of coronary heart disease

В роботі висвітлена частота поєднання ішемічної хвороби серця та хронічного обструктивного захворювання легень, і зроблено висновок, що існує досить значний прошарок хворих, а саме 25,9%, з поєднаною патологією органів дихання і серцево-судинної. На базі терапевтичного відділення Полтавської центральної районної клінічної лікарні було обстежено 97 пацієнтів (84 чоловіків і 13 жінок) з поєднанням хронічного обструктивного захворювання легень та ішемічної хвороби серця: стабільна стенокардія функціонального класу II ст., які були госпіталізовані у зв'язку із загостренням респіраторної патології. Вони були розділені на 2 групи. Пацієнти 1 групи (51 осіб) отримували тільки базисну терапію (β2-агоністи, антихолінергічні препарати, метилксантини, інгаляційні глюкокортикоїди, інгібітори фосфодіестерази-4). Пацієнтам 2 групи (46 осіб), крім базисної терапії, додатково призначали L-аргінін ( «Тівомакс») у вигляді 4,2% розчину 100 мл внутрішньовенно 1 раз на добу протягом 10 днів. В результаті проведеного лікування була виявлена позитивна динаміка регресу клінічних проявів загострення хронічного обструктивного захворювання легень в обох досліджуваних групах. Однак, у другій групі обстежуваних, які отримують на тлі базисної терапії L-аргінін, клінічні показники, показники функції зовнішнього дихання та толерантності до навантаження, показники кардіогемодинаміки значно (р<0,05) покращилися, порівняно з контрольною групою. Були зроблені висновки, що включення L-аргініну в комплексне лікування хворим із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень і супутньою ішемічною хворобою серця підвищує ефективність терапії респіраторної патології та покращує кардіогемодинаміку. Додавання L-аргініну в комплексну терапію хворим ХОЗЛ в поєднанні з ішемічною хворобою серця призводить до статистично значимого поліпшення клініко-інструментальних показників, що обумовлено антигипоксичною, антиагрегантною, цитопротекторною і вазодилататорноу дією, дезінтоксикаційною активністю L-аргініну («Тівомакс»), є безпечним препаратом, що дозволяє підвищити ефективність лікування; В работе освещена частота сочетания ишемической болезни сердца и хронического обструктивного заболевания легких, и сделан ввод, что существует достаточно значительная прослойка больных, а именно 25,9%, с сочетан ной патологией органов дыхания и сердечнососудистой системы. На базе терапевтического отделения Полтавской центральной районной клинической больницы было обследовано 97 пациентов (84 мужчины и 13 женщин) с сочетанием хронического обструктивного заболевания легких и ишемической болезни сердца: стабильная стенокардия ФК II ст., которые были госптализированы в связи с обострением респираторной патологии. Они были разделены на 2 группы. Пациенты 1 группы (51 человек) получали только базисную терапию (β2-агонисты, антихолинергические препараты, метилксантины, ингаляционные глюкокортикостероиды, ингибиторы фосфодиэстеразы-4). Пациентам 2 группы (46 человек), кроме базисной терапии, дополнительно назначали L-аргинин («Тівомакс») в виде 4,2% раствора 100 мл внутривенно 1 раз в сутки в течение 10 дней.В результате проведенного лечения была выявлена положительная динамика регресса клинических проявлений обострения хронического обструктивного заболевания легких в обеих исследуемых группах. Однако, во второй группе обследуемых, которые получают на фоне базисной терапии L-аргинин, клинические показатели, показатели функции внешнего дыхания и толерантности к нагрузке, показатели кардиогемодинамики значительно (р<0,05) улучшились по сравнению с контрольной группой. Были с деланы выводы, что включение L-аргинина в комплексное лечение больным с обострением хронического обструктивного заболевания легких и сопутствующей ишемической болезни сердца повышает эффективность терапии респираторной патологии и улучшает кардиогемодинами ку. Добавление L-аргинина в комплексную терапию больным хроническим обструктивным заболеванием легких в сочетании с ишемической болезни сердца приводит к статистически значимому улучшению клинико-инструментальных показателей, что обусловлено антигипоксическим, антиагрегантным, цитопротекторным и вазодилататорным действием, дезинтоксикационной активностью L-аргинина («Тівомакс»), является безопасным препаратом, что позволяет повысить эффективность лечения; The frequency of the combination of coronary heart disease (CHD) and chronic obstructive pulmonary disease (COPD) is highlighted in the work, and it is concluded that there is a fairly significant stratum of patients, namely 25,9%, with combined pathology of the respiratory system and cardiovascular. On the basis of the therapeutic department of the Poltava central regional clinical hospital, 97 patients (84 men and 13 women) with a combination of COPD and CHD were examined: stable angina pectoris, grade II, which were hospitalized due to exacerbation of respiratory pathology. They were divided into 2 groups. Group 1 patients (51 people) received only basic therapy (β2-agonists, anticholinergics, methylxanthines, inhaled glucocorticosteroids, phosphodiesterase-4 inhibitors). In addition to basic therapy, patients of the 2nd group (46 people) were additionally prescribed L-arginine («Tivomax») in the form of a 4,2% solution of 100 ml intravenously once a day for 10 days. As a result of the treatment, a positive dynamics of the regression of clinical manifestations of acute exacerbation of COPD was revealed in both study groups. However, in the second group of subjects who receive L-arginine on the basis of basic therapy, clinical indicators, indicators of the function of external respiration and exercise tolerance, indicators of cardiohemodynamics significantly (p <0,05) improved compared with the control group. It was concluded that the inclusion of L-arginine in the complex treatment of patients with exacerbation of COPD and concomitant CHD increases the effectiveness of the treatment of respiratory pathology and improves cardiodynamics. The addition of L-arginine to complex therapy for patients with COPD in combination with CHD leads to a statistically significant improvement in clinical and instrumental parameters, which is due to the antihypoxic, antiplatelet, cytoprotective and vasodilatory effects, detoxification activity of L-arginine (“Tivomax”), which is safe improves the effectiveness of treatment