ЕНДОТЕЛІЙПРОТЕКТОРНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТІВОРЕЛЮ У ХВОРИХ НА ДІАБЕТИЧНУ РЕТИНОПАТІЮ

Diabetic angio-retinopathy included to specific diabetic eye disorders, which is found in patients with type 1 diabetes mellitus in the range of 20–80 %, and in type II diabetes – in 30–90 % of cases, and despite of some advances in the treatment of diabetes mellitus the incidence of diabetic retinopathy (DR) development remains a stable value and often ends with complete blindness. In this connection, testing of drugs with a broad therapeutic spectrum that can simultaneously influence to various pathogenetic links of diabetic angio-retinopathy is relevant.The aim of the study – to improve the efficiency of treatment in patients with diabetic retinopathy by the use of ACE inhibitors of moexipril with metabolic- and endothelial modifying drug tivorel, depending on the characteristics of the clinical course of the disease.Material and Methods. 74 patients (148 eyes) were examined and treated for diabetes with different stages of DR. In 21 (28.4 %) patients the vascular stage of DR was diagnosed, in 20 (27.0 %) – exudative, in 15 (20.0 %) – hemorrhagic and in 18 (24.3 %) – proliferative retinopathy. By the method of treatment, the patients were divided into 4 groups: the control group consisted of 15 patients, DR in which they were treated according to the generally accepted method; the second group included 25 patients with different stages of DR, which additionally included Tivorel 100 ml intravenously daily for 10 days; the third group (18 patients with DR) received monotherapy with moexipril (15 mg/day); fourth (16 patients) – received a course of combined treatment with Tivorel and moexipril, followed by supportive treatment of moexipril in the dose of 7.5–15 mg / day for 6 months. In all patients, general clinical and specific ophthalmologic studies were performed in baseline, after 3 weeks and 6 months after the start of treatment.Results. The presence of vascular changes on the bottom of the eye led to the decrease in visual acuity to a level that is within certain limits, characterised for each stage of DR. Thus, in the majority of cases (67.7 %), the visual acuity was detected in the vascular stage, in the exudative stage, such visual acuity was 38.6 % and in the rest of the patients it was within the range of 0.3–0.8. In patients with hemorrhagic and proliferative stages of DR, visual acuity was normal only in 21 % and in 12 % – respectively, while in the rest it decreased to (0.44±0.11). Perception in diabetic retinopathy is affected by one of the first and first of all was a violation of the perception of green color. Disturbance in contrast sensitivity was noted in 100 % of patients by more than 3.5 %. In the retinophotographic study of the bottom in patients with diabetes with diabetic retinopathy, an essential dependence of the microhemocirculation of the retina of the eye was found from the age, duration of the disease and the stage of DR. That was interpreted as a syndrome of capillary-trophic insufficiency with violation of metabolic and trophic processes and functional capacity of the eye.Traditional complex therapy has proven to be the most effective in treating of initial stages of DR, where its efficacy reaches 67–71 %. Conversely, recommended therapy revealed insufficient angioprotective, hemodynamic and antioxidant effects in older patients, with long-term progression of the disease with the development of hemorrhagic and proliferative DR. Combined therapy with the inclusion of moexipril and tivorel was the most effective, clinical remission and restoration of visual acuity was achieved in 100 % of patients in the vascular stage, 62.5 % in exudative, 56 % in hemorrhagic and 22 % in proliferative retinopathy. At the next long-term (more than 6 months) supportive treatment of moexipril in 69 % of patients with diabetes mellitus, complicated by retinopathy, improvement of microhemocirculation of the retina and normalization of endothelial function of the vessels occurs.Based on the above facts and comparing the results of the survey with the clinical efficacy of the four therapeutic programs, it can be concluded that the therapeutic efficacy of the proposed therapeutic programs was significantly higher in comparison with the complex of commonly used therapy in all selected subgroups of patients with different clinical stages of DR (P<0.05). It should also be noted that a significantly smaller number of patients with a lack (insufficiency) of the effect of the proposed treatment programs. The obtained results allow us to recommend the more widely used metabolic modifying nitric oxide donators (L-arginine) and ACE inhibitors in the complex therapy of patients with diabetic retinopathy.К специфическим диабетическим поражениям глаза относится диабетическая ангиоретинопатия, которая обнаруживается у 20–80 % пациентов с СД I типа и у 30–90 % при СД II типа. Несмотря на определенные достижения в лечении самого сахарного диабета, частота развития диабетической ретинопатии (ДР) остается стабильно высокой и часто завершается полной слепотой. Поэтому актуальной является апробация препаратов с широким терапевтическим спектром, которые одновременно могут влиять на различные патогенетические звенья диабетической ангиоретинопатии.Цель исследования – повысить эффективность лечения больных диабетической ретинопатией путем применения иАПФ моэксиприла и метаболизм- и ендотелиймодифицирующего препарата тивореля в зависимости от особенностей клинического течения заболевания.Материал и методы. Обследовано и пролечено 74 больных (148 глаз) СД с различными стадиями ДР. У 21 (28,4 %) больного диагностирована васкулярная стадия ДР, у 20 (27,0 %) – геморрагическая и у 18 (24,3 %) – пролиферативная ретинопатия. Согласно методике лечения обследованые были поделены на 4 группы: контрольную группу составили 15 больных, ДР у которых лечили по общепринятой методике; во вторую группу вошли 25 больных с различными стадиями ДР, которым дополнительно назначали тиворель по 100 мл внутривенно ежедневно в течение 10 дней, третья группа (18 больных ДР) получала монотерапию моэксиприлом (15 мг/сут); четвертая (16 больных) – получили курс комбинированного лечения тиворелем и моэксиприлом, с последующим переходом на поддерживающую терапию моэксиприлом в дозе 7,5 – 15 мг/сут в течение 6 месяцев. У всех больных общеклинические и специфические офтальмологические исследования проводили в исходном состоянии, через 3 недели и 6 месяцев от начала лечения.Результаты. Наличие сосудистых изменений на глазном дне приводило к снижению остроты зрения до уровня, который лежит в определенных пределах, характерных для каждой стадии ДР. Так, в васкулярной стадии в большинстве случаев (67,7 %) определяли нормальную остроту зрения, в экссудативной стадии такая острота зрения была у 38,6 %, а у остальных пациентов – в пределах 0,3–0,8. У больных с геморрагической и пролиферативной стадиями ДР острота зрения была в норме только у 21 % и 12 % соответственно, а у остальных снижалась до (0,44±0,11). Цветовосприятие при диабетической ретинопатии поражается одним из первых и, в первую очередь, отмечается нарушение восприятия зеленого цвета. Отмечено также нарушение контрастной чувствительности у 100 % больных более чем на 3,5 %. При ретинофотографическом исследовании глазного дна у больных СД с диабетической ретинопатией установлено существенную зависимость состояния микрогемоциркуляции сетчатки глаза от возраста, продолжительности болезни и стадии ДР, трактуемых как синдром капилляротрофической недостаточности с нарушением обменно-трофических процессов и функциональной способности глаза.Традиционная комплексная терапия оказалась наиболее эффективной для лечения начальных стадий ДР, при которых ее эффективность достигает 67–71 %. И наоборот, ЗПТ обнаружила недостаточный ангиопротекторный, гемодинамический и антиоксидантный эффекты у пациентов старших возрастных категорий, при длительном течении болезни с развитием геморрагической и пролиферативной ДР. Комбинированная терапия с включением моэксиприла и тивореля оказалась наиболее эффективной, клинической ремиссии и восстановления функциональной способности органа зрения достигнуто у 100 % больных с васкулярной стадией, у 62,5 % – с экссудативной, у 56 % – с геморрагической и у 22 % при пролиферативной ретинопатии; при следующем длительном (более 6 месяцев) поддерживающем лечении моэксиприлом у 69 % больных сахарным диабетом, осложненным ретинопатией, наступает улучшение микрогемоциркуляции сетчатки глаза и нормализация эндотелиальной функции сосудов.Исходя из вышеприведенных фактов и сопоставляя результаты обследования и клиническую эффективность четырех лечебных программ можно заключить, что терапевтическая эффективность предложенных лечебных программ оказалась достоверно выше, по сравнению с комплексом общепринятой терапии во всех выделенных подгруппах больных с различными клиническими стадиями ДР (Р<0,05). Следует отметить также и зна­чительно меньшее количество больных с отсутствием (недостаточностью) эффекта от предложенных программ лечения. Полученные результаты позволяют рекомендовать более широко использовать метаболизммодифицирующие донаторы оксида азота (L-аргинин) и ингибиторы АПФ в комплексной терапии больных диабетической ретинопатией.До специфічних діабетичних уражень ока належить діабетична ангіоретинопатія, яку виявляють у 20–80 % пацієнтів з ЦД І типу та у 30–90 % при ЦД ІІ типу. Не дивлячись на певні досягнення в лікуванні самого цукрового діабету, частота розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) залишається стабільно високою і часто завершується повною сліпотою. Тому актуальною є апробація препаратів з широким терапевтичним спектром, які одночасно можуть впливати на різні патогенетичні ланки діабетичної ангіоретинопатії.Мета дослідження – підвищити ефективність лікування хворих з діабетичною ретинопатією шляхом застосування іАПФ моексиприлу та метаболізм- і ендотеліймодифікуючого препарату тіворелю в залежності від особ­ливостей клінічного перебігу захворювання.Матеріал і методи. Обстежено і проліковано 74 хворих (148 очей) на ЦД з різними стадіями ДР. У 21 (28,4 %) хворого діагностовано васкулярну стадію ДР, у 20 (27,0 %) – ексудативну, у 15 (20,0 %) – геморагічну й у 18 (24,3 %) – проліферативну ретинопатію. Залежно від методики лікування обстежені були поділені на 4 групи: контрольну групу склали 15 хворих, ДР у яких лікували за загальноприйнятою методикою; до другої групи ввійшли 25 хворих з різними стадіями ДР, яким додатково призначали тіворель по 100 мл внутрішньовенно щоденно протягом 10 днів; пацієнти третьої групи (18 хворих на ДР) отримували монотерапію моексиприлом (15 мг/добу); четвертої (16 хворих) – отримали курс комбінованого лікування тіворелем та моексиприлом, з наступним переходом на підтримувальну терапію моексиприлом у дозі 7,5 – 15 мг/добу протягом 6 місяців. В усіх хворих загальноклінічні та специфічні офтальмологічні дослідження проводили у вихідному стані, через 3 тижні та через 6 місяців від початку лікування.Результати. Наявність судинних змін на очному дні призводила до зниження гостроти зору до рівня, який лежить у певних межах, характерних для кожної стадії ДР. Так, у васкулярній стадії у більшості випадків (67,7 %) визначали нормальну гостроту зору, в ексудативній стадії нормальна гострота зору була в 38,6 %, а в решти пацієнтів – в межах 0,3–0,8. У хворих з геморагічною та проліферативною стадіями ДР гострота зору була в нормі лише в 21 % та 12 % відповідно, а в решти знижувалась до (0,44±0,11). Кольоросприйняття при діабетичній ретинопатії страждає одним із перших, у першу чергу відмічається порушення сприйняття зеленого кольору. Відмічено також порушення контрастної чутливості в 100 % хворих більше ніж на 3,5 %. При ретинофотографічному дослідженні очного дна у хворих на ЦД з діабетичною ретинопатією встановлено суттєву залежність стану мікрогемоциркуляції сітківки ока від віку, тривалості хвороби і стадії ДР, що трактували як синдром капіляротрофічної недостатності з порушенням обмінно-трофічних процесів та функціональної спроможності ока.Традиційна комплексна терапія виявилась найефективнішою для лікування початкових стадій ДР, при яких її ефективність досягає 67 – 71 %. І навпаки, ЗПТ мала недостатній ангіопротекторний, гемодинамічний та антиоксидантний ефекти у пацієнтів старших вікових категорій, при довготривалому перебізі хвороби з розвитком геморагічної та проліферативної ДР. Комбінована терапія з включенням моексиприлу та тіворелю виявилась найефективнішою, клінічної ремісії та відновлення функціональної здатності органа зору досягнуто у 100 % хворих у васкулярній стадії, у 62,5 % – в ексудативній, у 56 % – в геморагічній та у 22 % при проліферативній ретинопатії; при наступному довготривалому (понад 6 місяців) підтримувальному лікуванні моексиприлом у 69 % хворих на цукровий діабет, ускладнений ретинопатією, відбуваються покращення мікрогемоциркуляції сітківки ока і нормалізація ендотеліальної функції судин.Виходячи з вищенаведених фактів і зіставляючи результати обстеження та клінічну ефективність чотирьох лікувальних програм можна зробити висновок, що терапевтична ефективність запропонованих лікувальних програм виявилась достовірно вищою, порівняно з комплексом загальновживаної терапії, в усіх виділених підгрупах хворих з різними клінічними стадіями ДР (Р<0,05). Слід зауважити також і значно меншу кількість хворих з відсутністю (недостатністю) ефекту від запропонованих програм лікування. Отримані результати дозволяють рекомендувати ширше використовувати метаболізммодифікуючі донатори оксиду азоту (L-аргінін) та інгібітори АПФ в комплексній терапії хворих на діабетичну ретинопатію

РОЗВИТОК ОБШИРНОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДА ВНАСЛІДОК МНОЖИННИХ АНЕВРИЗМ КОРОНАРНИХ АРТЕРІЙ

A wide range of fluctuations in the prevalence of aneurysmal coronary artery disease (from 0.02 to 1.4 %) is associated not only with the rarity of the pathology, but also with the non-specificity of clinical manifestations and the difficulties of visualization diagnostics . The aim – analysis of modern approaches to diagnosis and treatment of patients with multiple coronary artery aneurysms complicated by acute myocardial infarction and analysis of our own clinical case to assess the adequacy of the proposed clinical diagnostic and treatment algorithm . Material and Methods. Systemic analysis, bibliosemantics and case analysis of multiple coronary vessel aneurysms were used. Results and Discussion. This clinical case is characterized by the typical clinical symptoms of acute coronary syndrome (ACS), which were caused by multiple coronary artery aneurysms. The etiology of ACS was identified using the method of contrasting coronary angiography. According to the proposed diagnostic and therapeutic algorithm for the management of such patients, the patient underwent coronary artery bypass grafting and prescribed dual antiplatelet and statin therapy, which gave a stable clinical effect. Conclusions. The variety of clinical manifestations of aneurysmal heart disease determines the significant diagnostic difficulties of the disease and justifies the need to use of various diagnostic imaging approaches (coronary angiography, computerized tomography, aortography), and the direct tactics of treating patients with aneurysms/ectasia of the coronary arteries should be individualized on the basis of the proposed diagnostic and therapeutic algorithm.Широкий диапазон колебаний распространенности аневризматической болезни коронарних сосудов (от 0,02 до 1,4 %) связывают не только с редкостю патологии, но и с неспецифичностю клинических проявлений и трудностями визуализационной диагностики. Цель – анализ современных подходов к диагностике и лечению пациентов с множественными аневризмами коронарних сосудов, осложненными острым инфарктом миокарда, разбор собственного клинического случая для оценки клинической адекватности предложенного диагностично-терапевтического алгоритма. Материал и методы. Использовали системный анализ, библиосемантику и анализ случая болезни множественной аневризмой коронарних сосудов. Результаты. Представленный клинический случай характеризуется типичной клинической симптоматикой острого коронарного синдрома (ОКС), причиной которого стали множественные аневризмы коронарних артерий. Идентифицировали этиологию ОКС путем проведения контрастной коронароангиографии. Согласно с предложенным диагностически-терапевтическим алгоритмом ведения таких больных пациенту проведено аортокоронарное шунтирование и назначена двойная антиагрегантная и статинотерапия, что дало стабильный клинический эффект. Выводы. Разнообразие клинических проявлений аневризматической болезни сердца обуславливает существенные диагностические трудности данной патологии и обосновывает необходимость использования разнообразных диагностических визуализационных подходов (коронаровентрикулография, компьютерная томография, аортография), а непосредственная тактика лечения больных аневризмами/ектазиями коронарных артерий должна быть индивидуализирована на основании предложенного диагностично-терапевтического алгоритма.Широкий діапазон коливань поширеності аневризматичної хвороби коронарних судин (від 0,02 до 1,4 %) пов’язують не лише з рідкісністю патології, а й з неспецифічністю клінічних проявів та труднощами візуалізаційної діагностики. Мета – аналіз сучасних підходів до діагностики та лікування пацієнтів із множинними аневризмами коронарних судин, ускладнених гострим інфарктом міокарда, та розбір власного клінічного випадку для оцінки клінічної адекватності запропонованого діагностично-лікувального алгоритму. Матеріал і методи. Використали системний аналіз, бібліосемантику та аналіз випадку захворювання на множинні аневризмами коронарних судин. Результати. Наведений клінічний випадок характеризується типовою клінічною симптоматикою гострого коронарного синдрому (ГКС), причиною якого стали множинні аневризми коронарних артерій. Ідентифікували етіологію ГКС шляхом проведення контрастної коронароангіографії. Згідно із запропонованим діагностично-лікувальним алгоритмом ведення таких хворих пацієнту проведено аортокоронарне шунтування і призначено подвійну антиагрегантну та статинотерапію, що дало стабільний клінічний ефект. Висновки. Різноманітність клінічних проявів аневризматичної хвороби серця зумовлює суттєві діагностичні труднощі даної хвороби і обґрунтовує необхідність використання різноманітних діагностичних візуалізаційних підходів (коронаровентрикулографія, комп’ютерна томографія, аортографія), а безпосередня тактика лікування хворих на аневризми/ектазії коронарних артерій повинна бути індивідуалізована на основі запропонованого діагностично-лікувального алгоритму

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ (НЕКРОЗУ) МІОКАРДА 2 ТИПУ, ІНДУКОВАНОГО ПРИЙОМОМ АНАБОЛІЧНИХ СТЕРОЇДІВ ТА БЕТА-АДРЕНОСТИМУЛЯТОРІВ

Risk factors and triggers of myocardial infarction in young people may be non-traditional cardiovascular, but also other causes such as spasm of coronary artery, drug abuse and other toxic substances (exogenous glucocorticoids, anabolic steroids, beta-adrenergic stimulators, etc.) associated with active promotion of bodybuilding and drugs that promote muscle build-up and fat burning. The aim of the study – to increase the attention and motivation of doctors to timely diagnosis and adequate treatment of myocardial infarction (necrosis) in the context of receiving of high doses of anabolic steroids and beta-adrenergic stimulators. Materials and Methods. The clinical case of the patient with myocardial infarction against the background of the use of anabolic steroids and β2-agonists is analysed. Results and Discussion. The peculiarity of clinical manifestations, diagnosis and treatment of this type of myocardial infarction (necrosis) is not only the presence of infarction-like electrocardiographic changes, but the onset of the disease is manifested by the atypical, "erased" syndrome of angina on the background of hyperdynamic syndrome (severe tachycardia and increased systolic blood pressure) and signs of activation of the sympathetic nervous system. Differential diagnostic criteria in such cases may be infarction-like elevation of the ST segment, but without reciprocal changes, absence of local zones of hypo- and akinesis according to the data of the echocardiogram, as well as a detailed explanation of the risk factors and possible triggers of necrotic changes in the myocardium. A "golden standard" for differential diagnosis in such cases is considered as contrast coronary angioventriculography. Сonclusions. Uncontrolled use by young patients of anabolic steroids and beta-adrenostimulaion agents significantly increases their cardiovascular risk and may be a trigger for the development of zones of myocardial necrosis (type 2 MI). Treatment of myocardial infarction owing to overdose of β2-agonists (in particular clenbutеrol) should include the intake of β-adrenoblockers in adequate doses, as well as detoxification and antihistamines therapy, which allow achieving a rapid clinical effect and prevent the development of life-threatening complications.Факторами риска и триггерами инфаркта миокарда (ИМ) у молодых людей могут быть не традиционные сердечно-сосудистые, но и другие причины, такие, как коронароспазм, злоупотребление наркотическими и другими токсичными средствами (экзогенные глюкокортикоиды, анаболические стероиды, β-адреностимуляторы и тому подобное), что связано с активной рекламой бодибилдинга и препаратов, которые способствуют наращиванию мышечной массы и сжиганию жира. Цель исследования – повысить внимание и мотивацию врачей к своевременной диагностике и адекватному лечению инфаркта (некроза) миокарда на фоне приёма высоких доз анаболических стероидов и β-адреностимуляторов. Материалы и методы. Проанализирован клинический случай пациента с инфарктом миокарда на фоне приема анаболических стероидов и β2-агонистов. Результаты исследований и их обсуждение. Особенностью клинических проявлений, диагностики и лечения такого инфаркта (некроза) миокарда 2 типа есть наличие не только инфарктоподобных электрокардиографических изменений, но и то, что начало болезни проявляется нетипичным, “стертым” ангинозным синдромом на фоне гипердинамического синдрома (выраженной тахикардии и повышенного систолического артериального давления) и признаков гиперсимпатикотонии. Дифференциально-диагностическими критериями в таких случаях могут быть инфарктоподобная элевация сегмента ST, но без реципрокности изменений, отсутствие локальных зон гипо- и акинезии по данным ЭхоКГ, а также наличие факторов риска и возможных триггеров некротических изменений в миокарде. “Золотым стандартом” для дифференциальной диагностики в таких случаях считают контрастную коронароангиовентрикулографию. Выводы. Неконтролируемое употребление пациентами молодого возраста анаболических стероидов и β-адреноблокаторов существенно повышает у них сердечно-сосудистый риск и может быть триггером развития зон некрозов миокарда (ИМ 2 типа). Лечение инфаркта миокарда вследствие передозировки β2-агонистов (в частности кленбутирола) должно включать приём β-адреноблокаторов в адекватных дозах, а также дезинтоксикационную и антигистаминную терапии, что позволяют достичь быстрого клинического эффекта и предупредить развитие жизненно опасных осложнений.Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру. Мета дослідження – підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів. Матеріали і методи. Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β2-агоністів. Результати досліджень та їх обговорення. Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію. Висновки. Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β2-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ МІОКАРДА ЯК НАСЛІДОК КОРОНАРИТУ ТА АНЕМІЇ

In clinical practice there are cases of acute coronary syndrome without coronary atherosclerosis. Another cause of acute coronary syndrome may be inflammation of the coronary arteries (coronaritis), which often occurs under the mask of more common diseases. The aim of the study – to increase the doctors’ awareness about the algorithm of differential diagnosis with the purpose of adequate treatment of myocardial necrosis as a result of coronaritis in systemic vasculitis. Materials and Methods. System analysis, biosensitism and analysis of the case of a particular patient with myocardial infarction against coronary and severe iron deficiency anemia. The source search was carried out using the scientific statistical database of medical information: PubMed-NCBI, CyberLeninka. Results and Discussion. Bibliosemantics analysis of the clinical manifestations in patients with systemic vasculitis and our own clinical observations suggests the possibility of developing an immune inflammation of coronary arteries in these patients, which proceeds under the clinical mask of acute coronary syndrome. Lack of reciprocity of infarct-like electrocardiographic changes and preservation of S-wave in the leads with ST-elevation, when the onset of the disease manifests itself against the background of intoxication syndrome and inflammatory changes, with multiple (systemic) organ lesions of internal organs, allows us to suspect the non-trombotic genesis of coronary disorders. In this case only coronary angiography is the main differential diagnostic criterion. Conclusions. The inflammatory genesis of myocardial injury/necrosis (coronaritis) should be suspected in case of the presence of infarction-like electrocardiographic changes in patients whose onset of the disease is manifested on the background of intoxication syndrome and inflammatory changes, and in case of multiple-organ failure of internal organs. Coronary angiography is the main differential diagnostic criterion in this case. Early diagnosis and adequate pathogenetic treatment of the coronaritis will help to achieve a fast clinical effect and prevent the development of life-threatening complications.В клинической практике встречаются случаи развития острого коронарного синдрома без наличия коронарного атеросклероза. Дополнительной причиной его развития может быть воспалительное поражение венечной артерии (коронарит), который часто проявляется под маской более распространенных заболеваний, что затрудняет установлению правильного диагноза и своевременного назначения патогенетической терапии. Цель исследования – повысить знания врачей относительно алгоритма проведения дифференциальной диагностики с целью своевременного установления диагноза и проведения адекватного лечения инфаркта миокарда вследствие коронарита при системном васкулите. Материалы и методы. Системный анализ, библиосемантика и анализ случая заболевания конкретного пациента с инфарктом миокарда на фоне коронарита и тяжелой железодефицитной анемии. Поиск источников осуществляли с помощью научно-статистической базы данных медицинской информации: PubMed-NCBI, CyberLeninka. Результаты исследований и их обсуждение. Анализ библиосемантики клинических проявлений системных васкулитов и собственных клинических наблюдений свидетельствуют о возможности развития у таких пациентов иммунновоспалительного поражения венечных артерий, которое протекает под клинической маской острого коронарного синдрома. Отсутвие реципрокности инфарктоподобных электрокардиографических изменений и сохранение зубца S в отведениях с элевацией сегмента ST, когда начало болезни проявляется на фоне интоксикационного синдрома и воспалительных изменений по данным клинико-лабораторных показателей, при полиорганном (системном) поражении внутренних органов, позволяет заподозрить нетромботический генез коронарных нарушений и обосновывает целесообразность проведения коронароангиографии, которая есть основным дифференциально-диагностическим критерием между острым коронарным синдромом и коронаритом. Выводы. Наличие инфарктоподобных электрокардиографических изменений у пациентов, у которых начало болезни проявляется на фоне интоксикационного синдрома и воспалительных изменений за данными клинико-лабораторных показателей, при полиорганном (системном) поражении внутренних органов, следует заподозрить воспалительный генез развития повреждения/некроза миокарда (коронарит) и для подтверждения/исключения диагноза следует провести коронароангиографию. Ранняя диагностика и своевременное назначение адекватной патогенетической терапии фонового заболевания и коронарита позволяют достичь быстрого клинического эффекта и предупредить развитие жизненно опасных осложнений.У клінічній практиці бувають випадки розвитку гострого коронарного синдрому без наявності вінцевого атеросклерозу. Додатковою причиною його розвитку може бути запальне ураження вінцевої артерії (коронарит), який часто перебігає під маскою більш поширених захворювань, що відтерміновує встановлення правильного діагнозу та своєчасне призначення патогенетичної терапії. Мета дослідження – підвищити обізнаність лікарів щодо алгоритму проведення диференційної діагностики з метою своєчасного встановлення діагнозу та проведення адекватного лікування інфаркту міокарда унаслідок коронариту при системному васкуліті. Матеріали та методи. Системний аналіз, бібліосемантика та аналіз випадку захворювання конкретного пацієнта з інфарктом міокарда на тлі коронариту та тяжкої залізодефіцитної анемії. Пошук джерел здійснювали за допомогою науково-статистичної бази даних медичної інформації: PubMed-NCBI, CyberLeninka. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз бібліосемантики клінічних проявів системних васкулітів та власних клінічних спостережень свідчить про можливість розвитку в таких пацієнтів імунозапального ураження вінцевих артерій, що перебігає під клінічною маскою гострого коронарного синдрому. Відсутність реципрокності інфарктоподібних електрокардіографічних змін та збереження зубця S у відведеннях з елевацією сегмента ST, коли початок хвороби проявляється на тлі інтоксикаційного синдрому та запальних змін за даними клініко-лабораторних показників, при поліорганному (системному) ураженні внутрішніх органів необхідно запідозрити нетромботичний генез коронарних порушень і обґрунтовує доцільність проведення коронароангіографії, яка є основним диференційно-діагностичним критерієм між гострим коронарним синдромом та коронаритом. Висновки. Наявність інфарктоподібних електрокардіографічних змін в пацієнтів, у яких початок хвороби проявляється на тлі інтоксикаційного синдрому та запальних змін за даними клініко-лабораторних показників при поліорганному (системному) ураженні внутрішніх органів, необхідно запідозрити запальний генез розвитку ушкодження/некрозу міокарда (коронарит) і для підтвердження/виключення діагнозу варто провести коронароангіографію. Рання діагностика та своєчасне призначення адекватної патогенетичної терапії фонового захворювання та коронариту дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень

ТРОМБОФІЛІЯ, УСКЛАДНЕНА РЕЦИДИВУЮЧОЮ ТРОМБОЕМБОЛІЄЮ ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ – КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ІЗ АНАЛІЗОМ СУЧАСНИХ ДІАГНОСТИЧНО-ЛІКУВАЛЬНИХ АЛГОРИТМІВ ВЕДЕННЯ ХВОРИХ

Venous thrombosis or embolism (VTE) is one of the most severe life-threatening complications. The aim of the study – to analyze modern approaches to diagnosis and treatment of patients with thrombophilia complicated by recurrent pulmonary thromboembolism on the basis of own clinical case. Results. For evaluation of VTE risk the Padua scale is recommended, especially in young patients. A compulsory screening to confirm or rule out the congenital or acquired thrombophilia that determines the program for the prevention of recurrent VTE should be performed. In patients with diagnosed thrombophilia it is necessary to use a personified choice of anticoagulants. Indications for the use of direct or indirect anticoagulants are determined by specific forms of thrombophilia. This diagnostic algorithm allows prescribing adequate preventive anticoagulant therapy in such patients, which was confirmed in our clinical case. Conclusions. The high incidence of VTE, lack of knowledge among practitioners regarding the diagnosis of the disease, identification of its causes and clinical forms, and the ambiguity of results of various programs of treatment and prevention of VTE, substantiate the need for additional multicenter clinical trials and a broader discussion of this problem among medical society.Венозный тромбоз и эмболия (ВТЭ) – одно из самых тяжелых по течению и угрожающих для жизни осложнений. Цель исследования – проанализировать современные подходы к диагностике и лечению больных с тромбофилией, осложненной рецидивирующей тромбоэмболией легочной артерии на основе собственного клинического случая. Результаты. Для оценки риска ВТЭ у госпитализированных пациентов терапевтического профиля целесо­образно использовать шкалу Падуа, а при повторных ВТЭ / ТЭЛА, особенно у пациентов молодого возраста, показано обязательное обследование с целью подтверждения / исключения врожденной или приобретенной тромбофилии, что определяет программу профилактики повторных ВТЭ. У больных с диагностированной тром­бофилией необходимо использовать персонифицированный подход по выбору антикоагулянтных средств про­филактики. Показания для использования прямых или непрямых антикоагулянтов определяется наличием у пациента определенной формы тромбофилии. Только использование такого диагностического алгоритма позволяет своевременно назначить адекватную профилактическую антикоагулянтную терапию таким пациентам, что подтверждает описанный нами клинический случай. Выводы. Большая частота заболеваемости ВТЭ, недостаточные знания практикующих врачей по диагностике самой болезни, определение ее причин и клинических форм, а также неоднозначность полученных результатов различных программ лечения и профилактики ВТЭ/ТЭЛА обосновывают необходимость проведения допол­нительных многоцентровых клинических исследований и более широкого обсуждения данной проблемы среди врачей.Венозний тромбоз і емболія (ВТЕ) – одне з найтяжчих за перебігом і загрозливих для життя ускладнень. Мета дослідження – проаналізувати сучасні підходи до діаґностики і лікування хворих із тромбофілією, ускладненою рецидивуючою тромбоемболією легеневої артерії, на основі власного клінічного випадку. Результати. Для оцінки ризику ВТЕ у госпіталізованих пацієнтів терапевтичного профілю доцільно вико­ристо­вувати шкалу Падуа, а при повторних ВТЕ/ТЕЛА, особливо у пацієнтів молодого віку, показане обов’язкове обстеження з метою підтвердження/виключення вродженої або набутої тромбофілії, що визначає програму профілактики повторних ВТЕ. У хворих з діагностованою тромбофілією необхідно використовувати персоніфікований підхід до вибору антикоагулянтних засобів профілактики. Показання для застосування прямих чи непрямих анти­коагулянтних засобів визначаються наявністю у пацієнта певної форми тромбофілії. Лише використання такого діагностичного алгоритму дозволяє своєчасно призначити таким пацієнтам адекватну профілактичну антикоагулянтну терапію, що підтверджує описаний нами клінічний випадок. Висновок. Велика частота захворюваності на ВТЕ, недостатні знання практикуючих лікарів щодо діагностики самої хвороби, визначення її причин і клінічних форм, а також неоднозначність отриманих результатів різних програм лікування і профілактики ВТЕ/ТЕЛА обґрунтовують необхідність проведення додаткових багатоцентрових клінічних досліджень та більш широкого обговорення даної проблеми в лікарському середовищі

Cytogenomic Profile of Uterine Leiomyoma: In Vivo vs. In Vitro Comparison

We performed a comparative cytogenomic analysis of cultured and uncultured uterine leiomyoma (UL) samples. The experimental approach included karyotyping, aCGH, verification of the detected chromosomal abnormalities by metaphase and interphase FISH, MED12 mutation analysis and telomere measurement by Q-FISH. An abnormal karyotype was detected in 12 out of 32 cultured UL samples. In five karyotypically abnormal ULs, MED12 mutations were found. The chromosomal abnormalities in ULs were present mostly by complex rearrangements, including chromothripsis. In both karyotypically normal and abnormal ULs, telomeres were ~40% shorter than in the corresponding myometrium, being possibly prerequisite to chromosomal rearrangements. The uncultured samples of six karyotypically abnormal ULs were checked for the detected chromosomal abnormalities through interphase FISH with individually designed DNA probe sets. All chromosomal abnormalities detected in cultured ULs were found in corresponding uncultured samples. In all tumors, clonal spectra were present by the karyotypically abnormal cell clone/clones which coexisted with karyotypically normal ones, suggesting that chromosomal abnormalities acted as drivers, rather than triggers, of the neoplastic process. In vitro propagation did not cause any changes in the spectrum of the cell clones, but altered their ratio compared to uncultured sample. The alterations were unique for every UL. Compared to its uncultured counterpart, the frequency of chromosomally abnormal cells in the cultured sample was higher in some ULs and lower in others. To summarize, ULs are characterized by both inter- and intratumor genetic heterogeneity. Regardless of its MED12 status, a tumor may be comprised of clones with and without chromosomal abnormalities. In contrast to the clonal spectrum, which is unique and constant for each UL, the clonal frequency demonstrates up or down shifts under in vitro conditions, most probably determined by the unequal ability of cells with different genetic aberrations to exist outside the body