Cardiac arrhythmias in patients with acute myocardial ischemia, which developed on the background of comorbid hypertension and diabetes

Summary. Acute coronary syndrome (ACS) is one of the leading causes of deaths in the world. The development of acute myocardial ischemia is accompanied by cardiac arrhythmias (CА), especially in conditions of comorbidity. In most patients (up to 80 %) MI develops on the background of arterial hypertension (AH), and in 50 % – diabetes mellitus (DM). The aim of the study – to compare current scientific data on arrhythmias in the acute period of myocardial infarction on the background of hypertension and diabetes and compare them with the data of own studies. Materials and Methods. Data from 2145 patients aged 29–89 years, mean age (65.10±0.37) years, men – 70.57 %, women – 29.43 % were selected for the study, who were divided into 4 groups: group 1 (n = 1061) – patients with MI and concomitant hypertension without diabetes (MI + hypertension without diabetes), group 2 (n = 400) included patients with MI and concomitant hypertension and diabetes (MI + hyperten-sion + diabetes), group 3 ( n = 355) – patients with MI with-out hypertension and diabetes, group 4 (n = 329) – patients with MI without concomitant pathology. With the help of the licensed program SPSS v.21 statistical processing of data en-tered in spreadsheets Excel – 2010. Results. In our study, significant СА in the acute period were manifested by supraventricular (9.8 %) and ventricular (18.7 %) extrasystoles, paroxysms of supraventricular (1.4 %) and ventricular (5 %) tachycardia, ventricular fibrillation (2.9 %), paroxysms of atrial fibrillation (9 %), and in 6.3 % of MI developed on the background of chronic atrial fibrillation. Violation of atrioventricular conduction degree I–III was recorded in 4.6–2.2 %, on the His bundle – in 7.2 % on the right leg, in 5 % – on the left leg. Most СА were observed in patients with MI and concomitant hypertension and diabetes. Ventricular arrhythmias were observed in patients with-out concomitant hypertension and diabetes. Chronic atrial fibrillation was prevalent in patients without concomitant diabetes. Conclusions. Comorbid pathology, in particular hypertension and diabetes, enhances the proarrhythmogenic potential of the myocardium in acute ischemia and worsens the early and long-term prognosis after MI, which requires optimization of management of such patient

Ефективність використання матриць з різними фізико-хімічними властивостями у пробопідготовці біозразків для кількісного рентгено-флуоресцентного аналізу

На теперішній час беззаперечним є той факт, що у лабораторіях усього світу для дослідження якісного та кількісного складу біозразків активно використовується метод рентгено-флуоресцентного аналізу (РФА). Цей метод історично (тобто виходячи з перших експериментальних завдань, для яких він був створений) розглядається як ефективний інструмент вивчення твердофазних зразків небіологічного походження. За останні роки суттєво збільшилась кількість експериментальних досліджень, в яких було доведено, що модифікація певних етапів підготовки зразків для РФА дозволяє також використовувати вказаний аналітичний метод для визначення мінерального складу біооб'єктів (волосся, сироватка крові, кістки тощо). Серед переваг, які мають особливу аналітичну цінність при дослідженні біозразків, слід виділити наступні: експресність вимірювання (декілька хвилин), простота пробопідготовки з урахуванням необхідності мінімальних кількостей зразків, широкий діапазон елементів, що визначаються (від натрію до урану), можливість одночасного мультиелементного аналізу одного зразка. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/3570

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕННЯ NT PRO-BNP У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ІНФАРКТ МІОКАРДА: АНАЛІЗ ДАНИХ ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Статистичні дані останніх років свідчать про те, що однією з основних причин зниження якості життя у хворих, які перенесли інфаркт міокарда (ІМ), є розвиток серцевої недостатності (СН). Ішемічна хвороба серця – превалююча причина смерті в Європі, що забирає щорічно життя у 862 000 чоловіків (19 % від загальної смертності) та в жінок 877 000 (20 % від загальної смертності). В Україні, згідно з ECVDS – 2017, чоловіча смертність становить 59 % від загальної, жіноча – 75 %. Тому оптимізація методів ранньої діагностики та лікування ІМ на сьогодні вкрай важлива в щоденній клінічній практиці. Мета дослідження – оцінити клінічні переваги визначення Nt pro-BNP у хворих на гострий інфаркт міокарда. Матеріали і методи. Ми провели оцінку динаміки Nt pro-BNP імуноферментним методом у 58 хворих, на гострий ІМ. Середній вік обстежених становив (62,7±1,07) року. Оцінювали зв’язок показників із перебігом ІМ, післяінфарктним ремоделюванням серця та виживанням хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Кореляційний аналіз, який ми провели, підтвердив дані літератури про вплив на рівень Nt pro-BNP віку (r=0,391; p=0,003), тютюнокуріння (r=0,322; p=0,046). Свідченням зв’язку даного маркера із СН cтала кореляція з частотою серцевих скорочень як в гострий період ІМ, так і через 3 місяці (відповідно r=0,433; p=0,008 і r=0,457; p=0,009). Показники післяінфарктного ремоделювання серця, за даними ехокардіоскопії, чітко корелювали з рівнем Nt pro-BNP, зокрема систолічний розмір лівого шлуночка (ЛШ) (r=394 p=0,022), ступінь систолічного вкорочення ЛШ (r=-0,425; p=0,015) фракція викиду ЛШ (r=-0,352; p=0,044). В динаміці також змінювалася товщина стінок ЛШ та індекс маси міокарда ЛШ (r=0,319; p=0,048 та r=0,361; p=0,028). Важливим підтвердженням прогностичного значення Nt pro-BNP став аналіз виживання пацієнтів після ІМ. Було чітко встановлено збільшення смертей у хворих із перенесеними коронарними подіями та підвищеним рівнем Nt-proBNP (r=0,297; p=0,023). Висновки. Визначення Nt pro-BNP у клінічній практиці має важливе значення для прогнозування перебігу післяінфарктного періоду. Підвищений рівень NT pro-BNP після виникнення ІМ вказує на розвиток СН, що дозволяє оптимізувати лікування та попередити можливі ускладнення

ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ДІАСТОЛІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ В УМОВАХ КОМОРБІДНОСТІ З ГІПЕРУРИКЕМІЄЮ

The effect of the combined antihypertensive treatment with Lisinopril or Valsartan on the left ventricle diastolic dysfunction (LVDD) was compared in hypertensive patients depending on the uric acid level. 137 patients with the second stage and 2 and 3 degrees of arterial hypertension (AH) were observed, 74 patients among them had concomitant symptom – free hyperuricemia (basic group) and 63 had normal uric acid (UA) blood level (comparing group). the LVDD was determined in 84.8 % of patients with the increased UA level, and in 53.9 % of normouricemia patients. the direct correlation between the LVDD index e/e’ and UA level was determined, which proves the more often association of hyperuricemia and left ventricle diastolic function disturbances in hypertensive patients. Besides we determined, that the UA level was on 12.7 % (р<0.05) higher in patients with LVDD than in patients with the preserved ejection fraction. In the same time, the UA level in patients with pseudonormal type of LVDD was higher than in patients with relaxation type. After the 6 months treatment the antihypertensive effect of the combined therapy, including Lisinopril was achieved in 81.7 % patients, and including Valsartan – in 82.8 % of observed patients. In Valsartan group after the 6 months treatment the more significant improvement of the LVDD was determined in both normo- and hyperuricemia patients. In hyperuricemia patients treated with Valsartan the e/e’ decreased on 9.5 % comparing with initial index. This can be the evidence of more significant approving effect of valsartan on the LVDD in comparison with liisinopril.the effect of Valsartan on the decreasing of hyperuricemia level was found to be more marked than that of Lisinopril.было проведено сравнение влияния комбинированной антигипертензивной терапии с применением лизиноприла или вальсартана на диастолическую дисфункцию левого желудочка(ДДЛЖ) у пациентов с гипертонической болезнью в зависимости от уровня урикемии. Обследовано 137 больных со II стадией гипертонической болезни с 2–3 степенями артериальной гипертензии (АГ), из которых 74 пациента с сопутствующей безсимптомной гиперурикемией (ГУЕ) составили основную группу, а 63 больных с нормоурикемией – группу сравнения. была установлена прямая корреляция между показателем ДДЛЖ Е/Е’ и уровнем мочевой кислоты (МК), что свидетельствует о том, что у пациентов с АГ коморбидность с гиперурикемией чаще сочетается  с  нарушениями  диастолической  функции  ЛЖ.  При  этомуровень МК при псевдонормальном типе ДДЛЖ был выше, чем при релаксационном типе. Через 6 месяцев в группе вальсартана было выявлено более значительное улучшение ДДЛЖ как в группе с нормо-, так и с гиперурикемией. При сравнении динамики показателей МК после проведенного лечения было выявлено, что она была более выражена у пациентов, которые получали вальсартан по сравнению с лизиноприлом.У пацієнтів із гіпертонічноюхворобою (ГХ) з нормо- та гіперурикемією ми провели дослідження впливу комбінованої антигіпертензивної терапії з включенням ІаПФ лізиноприлу або ара ІІ вальсартану на діастолічну дисфункцію лівого шлуночка (ДДлш). було обстежено 137 пацієнтів із Гх ІІ стадії з 2–3 ступенями АГ: 74 хворих були з безсимптомною гіперурикемією (ГУЕ) (основна група) та 63 – з нормальними показниками рівня сечової кислоти (СК) (група порівняння). було встановлено пряму кореляцію між показником ДДЛШЕ/Е’ та рівнем сечової кислоти (СК), що свідчить про те, що у пацієнтів із аГ коморбідність із ГУе частішепоєднується із порушенням діастолічної функції лш. При цьому рівень сК при псевдонормальному типі ДДЛШ був вищим, ніж при релаксаційному типі у групі контролю здорових осіб. Через 6 місяців у групі вальсартану було виявлено більш значне поліпшення ДДЛШ як в групі з нормо-, так і згіперурикемією. Порівнюючи динаміку СК після проведеного лікування, було виявлено, що вона достовірно знижувалась у групі пацієнтів, які приймали вальсартан, порівняно з групою лізиноприлу, в якій не було виявлено достовірної різниці рівня СК у динаміці лікування

МЕДИКАМЕНТОЗНА ПРОФІЛАКТИКА ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА В УМОВАХ КОМОРБІДНОСТІ

Summary. Over the past decades the main etiology of the congestive heart disease (CHD) is an ischemic heart disease (IHD). IHD, according to statistical data, dominates and ranks first in the structure of mortality in Ukraine. One of the most dangerous clinical manifestations of IHD is acute myocardial infarction (MI), the main complication of which is the development of heart failure. Despite the development of modern technologies for the treatment of myocardial infarction, including the use of invasive reperfusion technologies, the proportion of patients with heart failure in the long-term period of observation is steadily increasing. One of the provoking factors for the development and progression of heart failure is the presence of concomitant pathology in the majority of patients with MI. Comorbidity with arterial hypertension and diabetes mellitus is often a triggering factor in the development of MI [2]. That is why the search for the most suitable ways of treating myocardial infarction, its complications and minimizing pathological post-infarction cardiac remodeling, preventing the development of heart failure is an urgent problem. The aim of the study – improvement of a complex drug therapy in the acute period of myocardial infarction to prevent the development of heart failure in patients with comorbid pathology. Materials and Methods. Our study included 455 patients with an acute myocardial infarction with ST segment elevation at the age of (62.7±1.07) years, among them 342 (75.16 %) men, and 113 (24.84 %) women who approximately was the same age, the average age of women were (61±0.83) years, men – (63.05±0.98) years. The diagnosis of MI was verified according to the local protocols [3] and ESC (2017). Clinical, laboratory and instrumental research methods were used. Intracardiac hemodynamics was assessed using echocardiography; post-infarction remodeling was analyzed in follow-up investigation during two years. All patients received statins, β-blockers, and angiotensin-converting enzyme (ACE) inhibitors. The patients were divided into 3 groups. Group 1 (n = 232) (51 %) took ramipril at a dose of 2.5–5.0 mg, group 2 (n = 171) (38 %) – perindopril 2.0–4.0 mg, group 3 (n = 52) (11 %) –zofenopril at a starting dose of 7.5 mg twice a day. The prescription of ramipril and zofenopril was carried out in turn as patients entered the clinic. So far, the set was not amounted to 50 people in each group (zofenopril n = 52). Perindopril was indicated for older patients. Statistical processing was performed using the SPSS®v.21.0 software package and an Excel spreadsheet editor. Statistical analysis of the results was carried out using the SPSS v.21.0 program. Results. In general, the study groups did not differ in concomitant pathology and the Charlson comorbidity index, which made it possible to adequately assess the effectiveness of differentiated treatment. The use of an ACE inhibitor in the postinfarction period from the point of view of pathophysiology has a great influence on the development and formation of postinfarction heart failure [4]. To predict the development of HF over 3 months after MI, the Nt-proBNP levels were studied in dynamics [5] using different ACE inhibitors in the treatment of patients with MI. The results obtained confirmed the benefits of the use of zofenopril in patients who suffered from MI in the background of comorbidity with the goal to prevent the development of HF. Conclusions. According to the obtained results of the study of the level of Nt-proBNP dynamics, it was concluded that the effect of different ACE inhibitors on the neurohumoral systems of the human body is not the same. And po­sitive hemodynamic and morphofunctional factors make it possible to confidently prescribe this pharmacological group of drugs for the treatment and improvement of prognosis in comorbid patients with MI.Резюме. Протягом останніх десятиліть етіологією хронічної серцевої недостатності (ХСН) є ішемічна хвороба серця (ІХС), що згідно зі статистичними даними, домінує і займає перше місце у структурі смертності в Україні. Одним із найнебезпечніших клінічних проявів ІХС є гострий інфаркт міокарда (ІМ), основним ускладненням якого є розвиток серцевої недостатності (СН). Незважаючи на розвиток сучасних технологій лікування ІМ, у тому числі з використанням інвазивних реперфузійних технологій, частина хворих із СН у віддаленому періоді неухильно зростає. Одним із провокуючих чинників розвитку і прогресування СН є наявність супутніх патологій у большості хворих на ІМ. Коморбідність з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом часто є пусковим фактором розвитку ІМ [2]. Тому пошук найбільш придатних шляхів лікування ІМ, його ускладнень і мінімізація несприятливого післяінфарктного ремоделювання серця і попередження розвитку СН є актуальною проблемою. Мета дослідження – оптимізувати комплексну медикаментозну терапію у гострий період ІМ для попередження розвитку СН у хворих із коморбідною патологією. Матеріали і методи. У дослідження включено 455 хворих на гострий ІМ з елевацією сегмента ST у віці (62,7±1,07) року, серед них 342 (75,16 %) чоловіків і 113 (24,84 %) жінок, які істотно не різняться за віком, середній вік жінок склав (61±0,83) року, чоловіків – (63,05±0,98) року. Діагноз ІМ верифікувати згідно із вітчизняним протоколом і ESC (2017). Використано клінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження. Внутрішньосерцеву гемодинаміку оцінювали використовуючи ехокардіографію, післяінфарктне ремоделювання проаналізовано протягом двох років. Усі пацієнти приймали статини, ß-блокатори та інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ). Хворих поділили на 3 групи. Перша група (n=232) (51%) приймала раміприл в дозі 2,5–5,0 мг, друга група (n=171) (38 %) – периндоприл 2,0–4,0 мг, третя група (n=52) (11%) – зофеноприл в стартовій дозі 7,5 мг два рази на день. Призначення раміприлу і зофеноприлу проводилося по черзі в міру надходження хворих у клініку, поки набір не набрав по 50 осіб у кожній групі (зофеноприл (n=52)). Периндоприл призначали пацієнтам старшого віку. Статистичну обробку проводили за допомогою пакета прикладних програм SPSS®v.21.0 і редактора електронних таблиць Excel. Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою програми SPSS v.21.0. Результати. У цілому за супутніх патологією й індексом коморбідності Charlson групи обстеження не відрізнялися, що дозволило адекватно оцінити ефективніть диференційованого лікування. Застосування ІАПФ у післяінфарктний період з точки зору патфізіології має великий вплив на розвиток і формування післяінфарктної СН. Для прогнозування розвитку СН протягом 3 місяців у динаміці досліджували рівні Nt-proBNP на тлі комбінованої терапії із використанням різних ІАПФ. Отримані результати підтвердили першість у використанні саме зофеноприлу пацієнтам, які перенесли ІМ на тлі коморбідності з метою попередити розвиток СН. Висновки. Згідно з отриманими результатами дослідження рівня динаміки Nt-proBNP, зроблено висновки про неоднаковий вплив різних препаратів ІАПФ на нейрогуморальні системи організму людини. А позитивні гемодинамічні й морфофункціональні чинники дозволяють з упевненістю призначати цю фармакологічну групу препаратів для лікування і поліпшення прогнозів у коморбідних хворих

Використання РФ-аналізу для вивчення мікрозразків біологічного походження

Мультилементний аналіз біозразків (крові, волосся, сечі та інш.) активно використовується науковцями та практичними лікарями для оцінки вмісту макро- та мікроелементів в організмі людини. Роботи в цьому напрямку ставлять за мету дослідження функціонального впливу окремих елементів та вивчення закономірностей зміни мінерального обміну при різних фізіологічних та патологічних станах організму. В першу чергу такі питання цікавлять лікарів, коли причини та наслідки розвитку патології не можуть бути встановлені та використані для ефективного лікування. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/3571

ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО ДОВГОТРИВАЛОЇ ВТОРИННОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА

Purpose: to evaluate the commitment to long-term treatment of patients after myocardial infarction (MI), depending on revascularization.Materials and Methods. There were examined 152 patients with MI, who are divided into groups: group 1a – 47 persons were adhered (by Moriskii-Green), with percutaneous coronary intervention (PCI), group 1b – unadhered (n=30), without PCI , group 2a – adhered (n=25), with PCI, group 2b – unadhered (n=50), without PCI. We evaluated changes in clinical and laboratory and echocardiographic values.Results. In all patients the body mass index did not decrease, and 2/3 still smoked. In the group 1a, unlike the rest of the population, the heart rate (HR), systolic and diastolic blood pressure (SAT and DAT), glucose and cholesterol decreased, and after 24 months the changes were kept. Also, they have significantly changed the geometry of the heart.Conclusions. After MI saved partial compliance these patients have a very low adherence to non-pharmaco­logical methods of secondary prevention and measures to correct risk factors and lifestyle modifications, which necessitates the optimization of organizational and preventive measures at the outpatient stage.Мета: оцінити прихильність до довготривалого лікування хворих після інфаркту міокарда (ІМ) залежно від реваскуляризації.Матеріали і методи. Обстежено 152 хворих із інфарктом міокарда, яких поділено на групи: 1а – прихильні (за анкетуванням Morisky-Green), із перкутанним коронарним втручанням (ПКВ) (n=47), 1б – прихильні, без ПКВ (n=30); 2а – не прихильні, із ПКВ (n=25), 2б – не прихильні, без ПКВ (n=50). Оцінювали зміни клініко-лабораторних та ехокардіографічних значень.Результати. У всіх хворих не зменшувався індекс маси тіла, а 2/3 курять і досі. Серед осіб 1а групи, на відміну від решти груп, знижувались частота серцевих скорочень (ЧСС), систолічний та діастолічний артеріальний тиск (САТ та ДАТ), глюкоза та холестерол, і через 24 місяці зміни утримувались. Також у них достовірно змінювалась геометрія серця.Висновки. Після ІМ зберігається частковий комплаєнс. У цих пацієнтів встановлено дуже низьку прихильність до немедикаментозних методів вторинної профілактики та заходів із корекції факторів ризику і модифікації стилю життя, що зумовлює необхідність оптимізації організаційно-профілактичних заходів на амбулаторному етапі