Legal basis oflogistical, financial and other types of support for the service and combat activities of the security and defence forces

Стаття присвячена ґрунтовному дослідженню правових засад логістичного, грошового забезпечення сил безпеки і оборони (Зброй- них Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань) в контексті обліку, зберігання та поповнення запасів військового майна. У статті послідовно та детально висвітлені правила та процедури обліку військового майна, забезпечення належних умов його зберігання, порядок поповнення запасів та списання. Розкриваються особливості обліку різних видів військового майна, зокрема, озброєння, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів тощо. Значна увага приділяється питанням інвентаризації та контролю за станом і наявністю військового майна. Окремий розділ статті присвячений специфіці управління військовим майном в умовах дії правового режиму воєнного стану

Актуальні питання функціонування державної мови в Україні

У збірнику тез матеріалів учасників круглого столу висвітлено сучасні проблеми функціонування української мови як державної, питання формування україномовної особистості, гарантування мовної ідентифікації нації, утвердження нормативності української мови. Видання може бути цікавим як для науковців, викладачів, аспірантів, здобувачів вищої освіти, так і всім тим, хто цікавиться питаннями мови в Україні

The head of a legal entity as a special subject of dismissal at the initiative of the employer

Дисертаційне дослідження присвячено питанням щодо визначення поняття, видів та суб’єктів управління юридичною особою, характеристики трудо-правового статусу керівника юридичної особи як спеціального суб’єкта трудового права, в тому числі його прав та обов’язків, особливостей нормативно-правового регулювання припинення трудових відносин з керівником, класифікації рішень юридичної особи про припинення повноважень керівника, підстав для звільнення керівника з ініціативи роботодавця, особливостей процесу звільнення, основних проблем та недоліків у чинному механізмі звільнення керівника юридичної особи як спеціального суб’єкта трудового права, а також зарубіжного досвіду правового регулювання звільнення керівника юридичної особи з ініціативи роботодавця. Щодо актуальності теми дослідження, то зазначається, що забезпечення правової захищеності керівників юридичних осіб вимагає не лише розробки чітких нормативних критеріїв їх діяльності та звільнення, а й адекватного правового механізму вирішення спорів, що можуть виникати з цих питань. Практика показує, що нерідко підстави й процедури звільнення керівників не дотримуються роботодавцями або є надуманими й зумовлені конфліктом інтересів, що виник у юридичної особи. Саме тому регулювання цієї сфери потребує збалансованого та об’єктивного підходу з боку законодавства та вироблення чіткої практики правозастосування. У дослідженні встановлено, що КЗпП України не містить визначення поняття «керівник», а використовує конструкцію власник, роботодавець або уповноважений ним орган, або фізична особа. Така прогалина в законодавстві породжує спори про галузеву приналежність норм, якими повинна бути врегульована праця керівника підприємства чи організації. Зокрема, низка науковців та практиків наголошують на тому, що саме норми цивільного та господарського права мають регулювати зазначені правовідносини. Більше того, таку позицію також займає ВС в останніх своїх правових висновках. Автором узагальнено особливості трудо-правового статусу керівника юридичної особи. Зокрема, виділено наступні: 1) поєднання в зазначеному суб’єкті функцій органу управління юридичної особи і функцій найманого працівника; 2) подвійна галузева приналежність і відповідно нормативно-правове регулювання правовідносин з керівником; 3) особливий (спеціальний) правовий статус керівника підприємства чи організації визначається також підвищеним рівнем відповідальності; 4) особливий порядок виникнення трудових відносин та укладання трудового договору; 5) особливості правового статусу керівника юридичної особи також проявляються й у процедурі його звільнення. Зазначається, що сучасний період нормативно-правового регулювання відносин з керівником юридичної особи характеризується багатоманітністю правового регулювання. Так, можна виділити такі загальні ознаки: 1) дані правовідносини регламентуються як нормами трудового права, так і господарського, цивільного (щодо керівників юридичної особи приватного права) та адміністративного права (щодо керівників юридичних осіб публічного права); 2) наявність спеціалізованих нормативно-правових актів, які регламентують повноваження, кваліфікаційні вимоги, порядок прийняття та звільнення щодо керівників у певній галузі; 3) значна роль децентралізованого правового регулювання (як на рівні підзаконних нормативно-правових актів певних міністерств, так і статути юридичних осіб та конкретні контракти керівників). Процедуру звільнення керівника ТОВ запропоновано поділяти на такі етапи: 1) скликання загальних зборів; 2) проведення загальних зборів та отримання погодження на звільнення керівника; 3) підготовка документів для подання реєстратору, органам контролю, банкам, повідомлення контрагентів та призначення нового керівника. Основним видом рішення про звільнення керівника є відповідно протокол загальних зборів ТОВ, на підставі якого видається наказ про звільнення, вноситься запис у трудову книжку та вносяться зміни в ЄДР. Проаналізувавши процедуру звільнення керівника юридичної особи, авторка вважає за доцільне виділити такі особливості: 1) ключове значення для процедури та нормативно-правового регулювання звільнення має вид і правова форма юридичної особи, де працює керівник; 2) процес звільнення керівника юридичної особи приватного права структурований у певні стадії, центральною з яких є процедура скликання, проведення та отримання рішення загальних зборів; 3) відрізняються також і підстави звільнення керівника. Так, на керівників поширюються додаткові підстави звільнення, передбачені статтями 41 та 45 КЗпП України. Окрім того, контрактом або ж спеціальними нормативно-правовими актами (щодо керівників державних підприємств, установ, організацій) можуть бути передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. З огляду на особливості процедури прийняття та звільнення з роботи запропоновано закріпити специфіку юрисдикції спорів, а саме визначити їх за господарською юрисдикцією та внести відповідні зміни до ст. 20 ГПК України. Зазначено, що аналіз зарубіжного досвіду є також актуальним і релевантним для формулювання обґрунтованих рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства, що дозволить забезпечити правову визначеність, захист прав керівників та ефективність управління. Дослідивши зарубіжний досвід, виділено дві моделі правового регулювання відносин з керівниками юридичних осіб. Так, перша модель характеризується наявністю чіткого законодавчого регулювання процедури звільнення (Польща, Франція, Італія); друга модель представлена принципом «at-will» та полягає в тому, що роботодавець має право звільнити керівника без зазначення причин, за умови дотримання вимог контракту та норм законодавства (США). Тобто роботодавець не зобов’язаний надавати письмове обґрунтування для звільнення, якщо це не передбачено умовами контракту чи корпоративними документами. Така гнучка модель дозволяє компаніям швидко реагувати на зміни в бізнес-середовищі. Зазначено, що положення щодо обов’язкового надання письмового пояснення керівнику може бути імплементоване в чинне законодавство України та сприятиме мінімізації безпідставних звільнень. Проаналізовано норми зарубіжного законодавства щодо компенсаційних виплат у разі звільнення керівника

Актуальні напрями підвищення спроможностей сил сектору безпеки і оборони України: правові та організаційні аспекти

У збірнику представлено матеріали міжнародної науково-практичної конференції 27–28 березня 2025 року, присвяченої обговоренню та вирішенню низки проблемних питань, пов’язаних із сучасними напрями підвищення спроможностей сил сектору безпеки і оборони України. Зокрема доповіді, виступи та їх тези стосуються пошуку нових можливостей та залучення ефективного досвіду країн ЄС щодо розслідування особливо небезпечних злочинів; посилення взаємодії органів сектору безпеки і оборони щодо протидії розповсюдженню і застосування зброї масового ураження в сучасних умовах; застосування новітніх підходів до реформування сил безпеки сектору безпеки і оборони України у практичні діяльністі, а також в освіті та науці; практичної реалізації принципу гендерної рівності у секторі безпеки і оборони України; пошуку шляхів вирішення проблемних аспектів застосування норм гуманітарного права при розслідуванні особливо небезпечних злочинів. Видання адресоване співробітникам підрозділів сил безпеки сектору безпеки і оборони України, працівникам прокуратури, суду, науковим працівникам, аспірантам, викладачам закладів вищої юридичної освіти (факультетів ЗВО), а також іншим особам, до предмету зацікавленості яких відносяться порушені питання

Правові засади планування використання земель у межах територіальних громад як основи сталого землекористування

В умовах сьогодення актуалізуються питання, які стосуються екології і стійкості природних екосистем та їх компонентів. Зазначимо, що основною рушійною силою, яка впливає на використання земельних ресурсів, виступає зміна клімату. Попит на земельні ділянки буде тільки зростати. При цьому стале (збалансоване) землекористування, яке здійснюється на засадах сталого розвитку, рівною мірою стосується не тільки забезпечення захисту і підтримання потенціалу земель для майбутніх поколінь, а і надання соціальних та економічних можливостей сьогодні. Комплексні плани просторового розвитку територіальних громад є стратегічним інструментом для забезпечення ефективного управління територіями. Вони повинні не лише відповідати поточним потребам населення, економіки та інфраструктури, а й формувати підґрунтя для сталого землекористування у довгостроковій перспективі. У цьому контексті важливим є інтегрування принципів землеустрою, що базуються на науковому обґрунтуванні розподілу земель за цільовим призначенням із урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Крім того, комплексне просторове планування розвитку територіальних громад в умовах сучасних екологічних викликів потребує інтеграції стратегічної екологічної оцінки як ключового інструмента для забезпечення сталого розвитку. Зростання антропогенного навантаження, деградація природних ресурсів та наслідки військових дій вимагають об’єктивної оцінки стану довкілля, аналізу потенційних впливів планувальних рішень і пошуку альтернативних підходів, що мінімізують негативний вплив на екосистеми. Ефективна стратегічна екологічна оцінка сприятиме ухваленню збалансованих рішень, які забезпечать екологічну безпеку, збереження біорізноманіття та відповідність цілям сталого розвитку територіальних громад. Цілком очевидно, що стале землекористування, наприклад, щодо земель лісогосподарського призначення і стале використання лісових ресурсів пов’язані між собою, оскільки стосуються використання природних ресурсів, які перебувають у нерозривному органічному зв’язку. Отже одночасне комплексне використання природних ресурсів, нерозривно пов’язане із землею, як основи екосистеми, що здійснюється на рівні сталого природокористування виступає важливим об’єктом планування територіального розвитку, екологічної безпеки та раціонального використання земельних та інших природних ресурсів. У цьому зв’язку важливого значення набуває підпорядкованість правового режиму земель лісогосподарського призначення правовому режиму лісів, що прозростають на цих землях. В даному випадку у процесі планування актуалізується роль рекреаційно-оздоровчих лісів, які виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні, оздоровчі функції та знаходяться на відповідних землях, що потребують особливої охорони на рівні комплексних планів просторового розвитку

Material types of security for the performance of obligations

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем сутності та змісту речових пойменованих і непойменованих способів забезпечення виконання зобов’язань. У дисертаційній роботі обґрунтовано підхід до розуміння речових способів забезпечення виконання зобов’язання як способів захисту, які застосовуються кредитором у разі порушення зобов’язання. На підставі цього зроблено висновок, що основними функціями способів забезпечення виконання зобов’язання виступають стимулююча та захисна, з яких захисна є основною функцією. На підставі аналізу доктринальних джерел визначено, що головною ознакою способів забезпечення виконання зобов’язань, яка відрізняє їх від інших способів захисту прав кредитора, є наявність забезпечувального джерела – певного майна чи обов’язку третьої особи перед кредитором. На основі складу забезпечувального джерела запропоновано поділ способів забезпечення виконання зобов’язання на речові та особисті вважати визначальним. У роботі доведено, що речові способи забезпечення є більш надійними, ніж особисті, оскільки задоволення вимог кредитора відбувається за рахунок певного майна й не залежить від платоспроможності боржника. Сформульовано визначення речових способів забезпечення виконання зобов’язання як визначених договором, законом або рішенням суду способів захисту цивільних прав учасників договірних відносин, що встановлюються 3 на випадок можливого порушення боржником основного зобов’язання та надають кредитору право в такому випадку отримати задоволення своїх вимог за рахунок певного майна (спеціально призначеного для цього майнового забезпечувального джерела). Обґрунтовано, що реалізація речового способу забезпечення здійснюється кредитором як у формі самозахисту, так і в юрисдикційній формі захисту прав. Право на реалізацію речового виду забезпечення виконання зобов’язання завжди належить кредитору за забезпеченим зобов’язанням і не може бути відступлене без передання прав вимоги за ним. На основі існуючих в науковій літературі класифікацій способів забезпечення виконання зобов’язань класифіковано речові способи забезпечення за різними критеріями, зокрема: – за підставою встановлення: законні, договірні, на підставі рішення суду; – за видом майна, що створює забезпечувальне джерело: рухоме майно (застава рухомого майна, притримання, довірча власність), нерухоме майно (застава нерухомого майна (іпотека), довірча власність), грошові кошти (гарантійний платіж) майнові права (застава майнових прав); – за дією забезпечення: безпосередньої дії (довірча власність, застава), опосередкованої дії (притримання, реалізація невитребуваного майна); – залежно від способу задоволення вимоги кредитора: шляхом переходу до кредитора права власності на забезпечувальне майно (застава, довірча власність, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, договір репо), отримання грошової суми від реалізованого об’єкта забезпечення (застава, притримання, довірча власність, реалізація невитребуваного майна), безпосереднє зарахування кредитором грошових коштів (гарантійний платіж); – за нормативною визначеністю: пойменовані – закріплені в законі в якості способів забезпечення (застава, притримання, довірча власність), непойменовані – не закріплені законодавчо в якості способів забезпечення (гарантійний платіж, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, забезпечувальне зберігання речей, реалізація невитребуваного майна, договори репо). Встановлено, що накладення судом за заявою кредитодавця арешту на майно, яке було предметом застави (у разі визнання недійсним кредитного договору чи договору застави), є прикладом застави на підставі рішення суду. В такий спосіб суд зберігає забезпечувальне джерело (раніше заставлене майно) в інтересах кредитора на випадок можливого порушення боржником-позичальником встановленого судом обов’язку щодо повернення ним позичених у кредитодавця коштів. Доведено, що положення про право застави необхідно розмістити у ЦК України серед інших речових прав на майно (Книга третя ЦК України «Право власності та інші речові права»). Заставу ж, як речовий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, необхідно залишити серед інших способів забезпечення (ст. 546 ЦК України), що відображатиме її призначення як майнового забезпечувального джерела, встановленого для захисту прав кредитора на випадок можливого порушення зобов’язання боржником. Досліджено особливості притримання як речового способу забезпечення виконання зобов’язання, який може застосовуватися кредитором без попередньої домовленості про це з боржником, внаслідок факту порушення останнім зобов’язання. Доведено, що його використання кредитором як способу забезпечення виконання зобов’язання потребуєповідомлення боржника про його застосування. З метою правової визначеності запропоновано підтримати пропозиції науковців щодо обмеження права кредитора притримувати річ боржника строком позовної давності за основним зобов’язанням. Розкрито значення права довірчої власності як речового способу забезпечення виконання зобов’язання. Встановлено, що майно, передане кредитору-довірчому власнику є забезпечувальним джерелом цього речового способу забезпечення виконання зобов’язання і надійно захищає майнові інтереси кредитора, якщо боржник порушує свій обов’язок за договором позики чи кредитним договором. Запропоновано залишити право власності за довірчим засновником протягом існування режиму довірчої власності, виключивши з чинного законодавства положення ч. 3 ст. 597-1 ЦК України про припинення права власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність. Такий підхід відповідатиме законодавчим положенням про режим довірчої власності, який встановлений для договорів управління майном (гл. 70 ЦК України). При цьому, хоча довірчий засновник зберігатиме статус власника, на період існування режиму довірчої власності можливість здійснення ним своїх правомочностей власника виключається. На основі аналізу наукової літератури та судової практики встановлено, що найбільш розповсюдженими на практиці непойменованими речовими способами забезпечення виконання зобов’язань є гарантійний платіж, забезпечувальна купівля-продаж під умовою, реалізація невитребуваного майна, забезпечувальне зберігання речей, договори репо. Такі способи забезпечення виконання зобов’язань, подібно до пойменованих, передбачають встановлення в інтересах кредитора забезпечувального джерела у вигляді певного майна, за допомогою якого кредитор стимулює боржника до належного виконання зобов’язання та захищає свої інтереси у разі його порушення, задовольняючи за його рахунок вимоги до боржника. Непойменовані способи забезпечення виконання зобов’язань можуть встановлюватися як законом, так і договором і визначені законодавцем як «інші» забезпечення в ч.2 ст. 546 ЦК України

Військово-термінологічний довідник для громадян України, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу

У довіднику міститься стислі і зручні визначення основних термінів та понять, що вживаються у сфері військової справи. Він сприяє уніфікації термінів, полегшує розуміння професійної мови та підвищує ефективність комунікації в армійському середовищі. Довідник призначений для військовослужбовців, фахівців у галузі оборони, для громадян України, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу, а також усіх, хто цікавиться військовою термінологією

The system of legislative regulation of relations regarding the payment of taxes and fees

У роботі здійснено системний аналіз пов’язаності й обумовленості складових системи податкового права та системи податкового законодавства. При з’ясуванні характеристики і природи цих явищ виходили з того, що структурування системної правової конструкції передбачає додержання декількох умов: а) визначення базового елементу - правової норми: б) з’ясування підстав диференціації елементів (предмет та метод правового регулювання); в) умови, на яких однорідні правові норми об’єднуються у відносно сталі узагальнюючі конструкції; г) підстави, якими обумовлюються межі інституту, підгалузі, галузі. Єдність методів публічно-правового регулювання гарантує єдині вихідні засади упорядкування відносин імперативними засобами. Саме це лежить в основі упорядкування відносин між податковим правом та іншими публічно-правовими галузями (адміністративне право, кримінальне право тощо). Акцентовано на аналізі міжгалузевої комплексності при регулюванні відносин оподаткування. У цьому контексті треба мати на увазі, що вона може існувати виключно на базі однотипного, імперативного методу регулювання. Так, щодо комплексних конструкцій стосовно податкових відносин можна говорити при поєднанні податкових та адміністративних правових норм. Принципи податково- конституційного регулювання є основними правилами, які формують основу для побудови податкової системи держави. Вони визначають правовий підхід до встановлення, справляння та контролю за податками. Процес узгодження податкового та міжнародного законодавства передбачає декілька аспектів: а) досягнення балансу податкових інструментів, які існують як складові податкової системи та складові податкових систем держав Євросоюзу; б) усунення розбіжностей у виконанні податкового обов’язку громадян України та іноземців за межами власних справ; в) узгодження національних актів податкового законодавства та міжнародних договорів; г) з’ясування підстав доцільності чи недоцільності існування міжнародного податкового права як окремої сукупності інструментів впливу на поведінку учасників відносин. В основі ефективного впливу на окремий різновид специфічних суспільних відносин є поєднання галузевих засобів упорядкування поведінки суб’єктів правовідносин. Відповідні галузеві інструменти та особливості надають цьому специфічних акцентів, які впливають на режим реалізації галузевих приписів. Саме тому є підстави узагальненого, спільного погляду на близькість, але не поєднання цивільно-правового та податково-правового регулювання. Завдяки такому підходу можна досягти найбільш точного й адекватного віднайдення правових форм організації складних засобів регулювання на межі публічного та приватного права. Податкове право існує не відокремлено, а в системі права загалом. Про це свідчить і цілісна система міжгалузевих зв’язків. У цьому сенсі характер цих зв’язків дозволяє виокремити декілька складових: а) зв’язки між податковим правом та іншим інститутом і підгалузями фінансового права; б) зв’язки між податковим правом та іншими публічно-правовими галузями (конституційним, кримінальним, адміністративним правом тощо), зв’язки між податковим правом та приватноправовими галузями (цивільним правом і т. д.)