Українці та світова цивілізація: енциклопедичні виміри

This article delves into encyclopedic biographistics, particularly addressing the representation of prominent Ukrainians in the context of world civilization. The aim of the study is to substantiate the necessity of creating encyclopedic publications (encyclopedias, lexicons, reference books) that highlight and popularize significant achievements of Ukrainians in fields such as science, culture, and the arts worldwide. Despite globalization, questions of identity remain pertinent, especially for nations that have experienced prolonged periods of statelessness. Ukrainians, despite the challenges in their history, have managed to preserve distinctive national traits, customs, traditions, language, culture, and even aspects of their national elite, challenging the portrayal by official Russian and Soviet historiography. The material, architectural, literary, museum, and cultural achievements serve as a national heritage for Ukrainians. Ukrainian intellectuals rank among the world’s brightest minds, requiring clarification and dissemination of information about their contributions within and beyond the country, particularly in the realm of world civilization. The preparation of biographical encyclopedic publications poses methodological challenges, including issues related to attributing certain individuals to the Ukrainian national continuum.Статтю присвячено енциклопедичній біографістиці, зокрема питанням репрезентації видатних українців в контексті світової цивілізації. Мета статті – обґрунтувати необхідність створення енциклопедичних видань, що висвітлюють та популяризують визначні для світу здобутки українців – діячів науки, культури, мистецтва тощо. Питання ідентичності, незважаючи на процеси глобалізації, все ще є актуальним, особливо для тих народів, які на довгі часи втрачали свою державність. Українцям попри всі перипетії власної історії вдалося не загубитися, зберегти питомі риси національної вдачі, свої звичаї, традиції, мову, культуру тощо. Навіть у такому питанні як національна еліта не все так погано, як намагалася переконувати офіційна російська та радянська історіографія, трактуючи українців винятково, як селянську націю. Про те, що українська шляхта існувала, свідчать матеріальні, архітектурні, літературні, музейні, культурні здобутки, що є загальнонаціональною спадщиною українців. Українські інтелектуали є серед найбільших розумів світу. Цей постулат не потребує доведення, однак є нагальна необхідність роз’яснення й поширення інформації як у середині країни, так і поза нею про здобутки українців у царині світової цивілізації. Значною мірою це завдання лежить на довідкових, зокрема енциклопедичних виданнях. Заслуговують на увагу методологічні проблеми підготовки біографічних енциклопедичних видань, присвячених особам, що здійснили свій внесок у розвиток світової цивілізації. Серед них – питання, пов’язане із зарахуванням тих чи інших відомих осіб до українського національного континууму

Роль ініціативи «Один пояс, один шлях» у трансформації міжнародного порядку

The article examines the problem of the development and implementation of “the One Belt, One Road” Initiative (OBOR), as well as its impact on the transformation of the contemporary international order. It is shown that the initiative created by China in 2013 called “the Silk Road Economic Belt” and “the Maritime Silk Road” of the XXI Century, and then renamed “the One Belt, One Road” Initiative, is one of the projects that will continue the path of dynamic development, turning China into a leading power in the world economy and politics in a tangible way perspective. The unprecedented economic progress over the past fifty years reflects the dynamism of the CPC leadership, starting with Deng Xiaoping and Xi Jinping. The transformation from a low-income agricultural economy to an economy that is dynamically developing and based on strategic foresight. The holding of “the third Belt and Road Forum” on October 17-18, 2023 in Beijing reflected an innovative approach to maintaining China’s “great leap forward”. Xi Jinping outlined eight main steps to promote constructive cooperation, focusing on multidimensional networks, open economy, practical cooperation, green development, scientific innovation, people-to-people contacts, assessment systems and multilateral cooperation. It has been proven that the “OBOR” initiative is, first of all, a reflection of China’s strategic vision to strengthen its influence in various parts of the world, especially in Asia and Africa, by providing assistance in infrastructure development and industrialization. The global infrastructure projects of the “OBOR” initiative are a prime example of China’s commitment to soft power and securing its investments to realize its short- and long-term interests.  It is shown that in the coming decades, humanity may witness a paradigm shift in the world order, centered around the “One Belt, One Road” initiative as China’s signature foreign policy. The goal of the One Belt, One Road” initiative is to achieve both an economic and a political vision. As China provides infrastructure investments and infrastructure development experience to the countries of the region, it will help the countries of the region to develop economically or share China’s economic prosperity. The success and viability of the “OBOR” initiative depends on China’s ability to continue to succeed through its Chinese model, its ability to protect a huge number of assets abroad, and the unique political preferences of countries in the region. Before China can master the power of its own ideas, China’s economic interests in the region will inevitably be protected and secured by its growing military might.У статті досліджується проблема розвитку та реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях» (ОПОШ), а також її вплив на трансформацію сучасного міжнародного порядку. Показано, що створена Китаєм у 2013 р. ініціатива під назвою «Економічний пояс Шовкового шляху та Морський шовковий шлях XXI ст.», а потім перейменована на ініціативу «Один пояс, один шлях» є одним із проектів, які продовжать шлях динамічного розвитку, перетворюючи Китай у лідируючу державу у світовій економіці та політиці у відчутній перспективі. Безпрецедентний економічний прогрес за останні п’ятдесят років відображає динамізм керівництва Комуністичної партії Китаю (КПК), починаючи з Ден Сяопіна та Сі Цзіньпіна. Перетворення від аграрної економіки з низькими доходами до економіки, яка динамічно розвивається і заснована на стратегічному передбаченні. Проведення третього форуму «Пояс та шлях» 17-18 жовтня 2023 р. у Пекіні відобразило інноваційний підхід до підтримки «великого стрибка вперед» Китаю. Сі Цзіньпін окреслив вісім основних кроків щодо сприяння конструктивному співробітництву, приділивши особливу увагу багатовимірним мережам, відкритій економіці, практичному співробітництву, зеленому розвитку, науковим інноваціям, контактам між людьми, системам оцінки та багатосторонньому співробітництву. Доведено, що ініціатива «ОПОШ» є насамперед відображенням стратегічного бачення Китаю щодо посилення свого впливу в різних частинах світу, особливо в Азії та Африці, шляхом надання допомоги у розвитку інфраструктури та індустріалізації. Глобальні інфраструктурні проекти ініціативи «ОПОШ» є яскравим прикладом прихильності Китаю до м’якої сили та забезпечення інвестицій для реалізації своїх короткострокових та довгострокових інтересів. Представлено, що протягом найближчих десятиліть людство може стати свідком зміни парадигми міжнародного порядку, зосередженого навколо ініціативи «Один пояс, один шлях» як фірмова зовнішня політика Китаю. Метою ініціативи «ОПОШ» є досягнення як економічного, так і політичного бачення. Оскільки Китай надає країнам регіону інвестиції в інфраструктуру та досвід розвитку інфраструктури, це допоможе країнам регіону розвиватись економічно або розділити економічне процвітання Китаю. Успіх та життєздатність ініціативи «ОПОШ» залежать від здатності Китаю продовжувати досягати успіх за допомогою своєї китайської моделі, її здатності захистити величезну кількість активів за кордоном та унікальних політичних переваг країн регіону. Перш ніж Китай опанує силу своїх власних ідей, економічні інтереси Китаю в регіоні неминуче будуть захищені і забезпечені його військовою силою, що зростає

Особливості трансформацій інституцій державної влади Словацької Республіки у сфері регулювання міжетнічних взаємин (1989–1995 рр.)

This article examines and analyzes, for the first time in Ukrainian historiography, the work of the Committee of the Government of the Czechoslovak Socialist Republic on nationality issues. The committee was established by the decision of the CSSR Government on February 8, 1990, as a coordinating, initiative, and advisory body on nationality matters. The committee coordinated and monitored the resolution of all major issues related to the lives of nationalities and the realization of the rights of their representatives, offering recommendations and proposals for the coordinated implementation of state policies regarding nationalities. It proposed essential measures for the development of their national cultures, traditions, their rights to education, culture, press, literature, and information in their own language. It aimed to develop the activities of national cultural and civic organizations, organizing them in political and social life, which should have been unified throughout the CSSR. The committee operated in accordance with the principles of the federal structure of the CSSR and collaborated with all central bodies involved in measures prepared in the national sphere. Its members included representatives of the CSSR, the Czech Republic, and the Slovak Republic governments, prominent figures from the social, civic, and cultural life of the Czech and Slovak peoples, as well as representatives of the Hungarian, German, Polish, Roma, and Ukrainian nationalities. It is emphasized that at the federal level, representatives of Ukrainians and Rusyns were identified as a single nationality. Simultaneously, a thorough analysis is conducted of the activities of the Council of the Government of the Slovak Republic on nationality issues, which served as an advisory, initiative, and coordinating body of the Slovak Republic Government. It was accountable to the aforementioned committee and the federal government. Materials, reports on the work done, and resolutions were prepared for its meetings and implementation of its decisions. However, matters of state funding for national minorities in the Slovak Republic, their organizations, unions, culture, education, press, printed publications, and more were subjects of discussion and debates both within the Council of the Slovak Republic Government on nationality issues and by relevant ministries, as well as within the walls of the Slovak Republic Parliament during discussions on the state budget for the following year regarding these specific matters.У статті на основі архівних документів вперше в українській історіографії розглядається й аналізується робота Комітету Уряду Чехословацької Соціалістичної Республіки з питань національностей, який був створений рішенням Уряду від 8 лютого 1990 р. як свій координаційний, ініціативний і дорадчий орган з питань національностей. Комітет координував і слідкував за вирішенням усіх основних питань, що торкалися життя національностей і реалізації прав їхніх представників (національних меншин), пропонуючи владі рекомендації і пропозиції реалізації координованої політики держави щодо національностей; пропонував основні заходи для розвитку їх національних культур, традицій, їхніх прав на освіту, культуру, пресу, літературу й інформацію на їхній мові; розвитку діяльності національних культурницьких і громадських організацій, їхню організацію в політичному і суспільному житті. Комітет працював згідно з принципами федеративного устрою Чехословацької Соціалістичної Республіки. До його складу входили члени федерального та республіканських урядів, визначні представники суспільного, громадського, культурного життя чеського і словацького народів, представники угорської, німецької, польської, ромської, української національностей. Наголошується, що на федеральному рівні представники українців та русинів ототожнювалися як однієї національності. Одночасно грунтовно здійснюється аналіз діяльності Ради Уряду Словацької Республіки з питань національностей, яка була дорадчим, ініціативним та координаційним органом Уряду Словацької Республіки. Своєю чергою вона була підзвітна вищевказаному комітету і федеральному уряду. До її засідань і на виконання її рішень, постанов готувалися матеріали, звіти про виконану роботу тощо. Відзначається що, питання державного фінансування національних меншин Словацької Республіки, їхніх організацій, союзів, культури, освіти, преси, друкованих видань тощо були предметом обговорення, дискусій як Радою Уряду СР з питань національностей, відповідними міністерствами, так і в стінах Парламенту Словацької Республіки

Україна-НАТО: проблеми і перспективи партнерства

The article contains an overview of the evolution of Ukraine-NATO relations from the beginning of our state’s independence to the present. The author made an attempt to identify and characterize the main periods of the formation of Ukraine-NATO relations, to identify the key problems of partnership development. It is noted that at the beginning of independence, Ukraine chose a neutral and non-aligned status, and then declared multi-vectorism as the basis of foreign security policy, which was a historically determined necessity in the transition period. At that time, Ukraine remained in the field of interests of Russia, which sought to restore its position in the post-Soviet space, and therefore did not have the opportunity to fully integrate into the Euro-Atlantic structures. Due to the difficult geopolitical situation, Ukraine was forced to maneuver between the East and the West in order to establish itself in the international field and take its place in the European security architecture. In the 1990s, Ukraine-NATO relations developed quite briskly, but not enough for Ukraine to become a NATO member. However, Ukraine managed to gain the status of a special partner, which subsequently contributed to the deepening of bilateral relations. In the 2000s, Ukraine-NATO relations first intensified, and after Yanukovych came to power, Ukraine’s Euro-Atlantic integration was suspended. The situation changed after the Revolution of Dignity, when pro-European democratic forces came to power. Further policy is aimed at deepening Ukraine’s relations with the Alliance. Ukraine has finally decided on its course, but the necessary conditions must be met for successful integration. Also, for its part, NATO should conduct a more targeted policy regardless of Russia, which is not as strong as it has created an image of itself through propaganda. Ukraine receives the undisputed support of the Alliance, but, unfortunately, this is not enough to end the war and restore territorial integrity. Ukraine’s accession to NATO would guarantee Ukraine’s security on the one hand, and strengthen the Alliance’s values on the other. Therefore, NATO needs more determination in Ukraine’s accession to the Alliance.Стаття містить огляд еволюції відносин Україна-НАТО від початку незалежності нашої держави до сьогодення. Авторка зробила спробу визначити та охарактеризувати основні періоди формування відносин Україна-НАТО, означити ключові проблеми розвитку партнерства. Констатується, що на початку незалежності, Україна обрала нейтральний та позаблоковий статус, а далі задекларувала багатовекторність як основу зовнішньої безпекової політики, що була історично обумовленою необхідністю у перехідний період. Водночас Україна залишалася в полі інтересів Росії, яка прагнула відновити свої позиції на пострадянському просторі, а тому не мала можливості повноцінно інтегруватися до євроатлантичних структур. Через складне геополітичне становище Україна була змушена маневрувати між Сходом і Заходом щоб утвердитися в міжнародному полі та зайняти своє місце в європейській архітектурі безпеки. В 1990-і рр. відносини Україна-НАТО розвивалися досить жваво, але не достатньо для того, щоб Україна стала членом НАТО. Однак, Україна спромоглася здобути статус особливого партнера, що у подальшому сприяло поглибленню двосторонніх відносин. У 2000-х рр. спочатку відбулася активізація відносин Україна-НАТО, а з приходом до влади В. Януковича Євроатлантичну інтеграцію України було призупинено. Ситуація змінилася після Революції Гідності, коли до влади прийшли демократичні проєвропейські сили. Подальша політика спрямована на поглиблення відносин України з Альянсом. Україна остаточно визначилася зі своїм курсом, однак для успішної інтеграції потрібно виконати необхідні умови. Також зі свого боку НАТО має проводити більш цілеспрямовану політику не зважаючи на Росію, яка не є такою сильною, як створила про себе образ шляхом пропаганди. Україна отримує беззаперечну підтримку Альянсу, але, на жаль, цього не достатньо для припинення війни та відновлення територіальної цілісності. Вступ України до НАТО гарантував би з одного боку безпеку України, а з іншого укріпив цінності Альянсу. Тому НАТО потрібно більше рішучості у приєднанні України до Альянсу

Ресурсна політика Третього Рейху в Райхскомісаріаті «Україна»: вторинне використання відходів у 1941-1943 рр.

This article explores the assortment and primary methods of waste collection within the Reichskommissariat Ukraine during the occupation by Nazi forces. The Ukrainian occupational press serves as the primary source for this article. It demonstrates that the extraction of various resources and the plundering of material valuables were directed towards supporting the economic and military power of the Third Reich, with waste collection policies being one of its facets. To facilitate this activity in this realm, the Nazis utilized existing infrastructure within the territory of Ukraine, including warehouses, factories, and offices of Soyuzutyl, established on the eve of the Second World War, as well as the infrastructure of the consumer cooperative system. It is shown that the specificity of Ukraine lies in assigning waste collection duties to consumer cooperatives, which transformed into the primary suppliers of various raw materials for the needs of the Third Reich. Local administrations and individual cooperatives actively participated in this endeavor, and special associations were also established. Additionally, the occupying authorities sought to involve schoolchildren and the broader population, developing various incentive systems for this purpose, although the participation of these actors was minimal. The article examines the peculiarities of waste collection propaganda within the territory of the Reichskommissariat Ukraine, which was based on ideological motives such as gratitude for liberation from Soviet rule, as well as economic motives related to the need for waste to produce consumer goods for the local population by enterprises of the Nazi regime. It is argued that primary attention was given to collecting scrap black and colored metals, as well as bones, paper, and rags. The author suggests that the scale of economic plundering of Ukraine was much larger than commonly believed, yet acknowledges that this requires further in-depth research involving a wide range of archival sources.Ця стаття досліджує асортимент і головні методи збирання відходів на території Рейскомісаріату «Україна» під час окупації нацистськими військами. Джерельною базою статті є українська окупаційна преса. У статті показано, що видобуток різноманітних ресурсів і розкрадання матеріальних цінностей був спрямований на підтримку економічної та військової могутності Третього рейху, а політика збирання відходів була одним з її напрямів. Для налагодження цієї діяльності в цій царині нацисти використали існуючу на території України інфраструктуру – склади, фабрики та офіси «Союзутиля», створені напередодні Другої світової війни, а також інфраструктуру системи споживчої кооперації. Продемонстровано, що специфікою України є покладання обов’язків збирання відходів на споживчі товариства, які перетворились на основних акторів постачання різної сировини для потреб Третього Рейху. До цієї справи активно долучалися місцеві адміністрації та окремі кооперативи, також створювалися спеціальні товариства. Також окупаційна влада намагалась залучити школярів і широкі верстви населення, розробляючи для цього різні системи заохочення, однак участь цих акторів була незначною. Розглянуто особливості пропаганди збирання відходів на території Рейсхкомісаріату «Україна», яка полягала в ідеологічних мотивах – вдячності за визволення від радянської влади, та економічних – потребі відходів для виробництва підприємствами нацистського режиму товарів народного споживання для місцевого населення. Стверджується, що головну увагу було приділено  збиранню брухту чорних і кольорових металів, а також кісткам, паперу та ганчіркам. Автор припускає, що масштаби економічного пограбування України були набагато більшими ніж прийнято вважати, однак визнає, що це потребує подальших глибоких досліджень із залученням широкого кола архівних джерел

Рашистський режим прирікає РФ до тяжких потрясінь і катастрофи

The article analyzes the development of the Russian Federation during the 33 years after independence. It was noted that during the first years, decisive measures were taken to dismantle the communist regime, all its key institutions, and introduce in its place a democratic and legal system, a market economy on a multi-system basis, the modernization of its leading industries, the development of the socio-economic sphere and the provision of the primary needs of citizens, solving international problems in the country itself. In foreign policy, the leadership of the Russian Federation sought to form equal, democratic and mutually beneficial relations, especially with such world centers as the EU and the Atlantic countries. The same principles were initiated in relation to other world regions and states, in particular, in relation to the post-Soviet countries that continued to cooperate within the framework of the CIS. Since the beginning of the 21st century, the departure of the Russian Federation from the democratic values developed by Western civilization began, since a number of provisions regarding the transformation of socio-political, socio-economic and national development, which were recommended for borrowing, ran counter to the interests of Russia and contradicted the national idea. In the activities of the new elite of the Russian Federation, their own geopolitical and geoeconomic interests, which were aimed at reviving the positions of the great powers in the world, ensuring the security and integrity of the multinational state, were increasingly strengthened. At the final stage of transformational transformations in the Russian Federation, the final establishment of a totalitarian model of the state system took place, the main features of which were: in domestic politics – over-centralism, dictatorship, militarism, revival and development of the Military Industry; on the international arena – revanchist and aggressive policy; it is increasingly obvious that the principles of peaceful coexistence, equal cooperation, and the strengthening of the dominance of its geopolitical interests are being ignored. It is emphasized that the establishment of a dictatorial model of the state system in post-Soviet Russia took place primarily because the tsarist-imperial centralist and great-state traditions most corresponded to the implementation of its tasks in domestic and foreign policy. It is proved that the dominance of internal rather than external factors was the reason for the inability of the Russian Federation to form a progressive political-legal, democratic and economic model of the development of the state and society, to build international relations, in particular with neighboring states, on a legal, competitive and mutually beneficial basis. It was noted that the growing aggressive policy of the Russian Federation towards Ukraine and other countries did not receive timely and appropriate countermeasures from world states and international organizations. Only the heroic resistance of the Ukrainian nation to the invaders forced the collective West to provide active assistance to Ukraine and to introduce effective sanctions against the Russian Federation. It is emphasized that the war of aggression of the Russian Federation against Ukraine, the annexation of part of its territories, the barbaric destruction of the civilian population and industrial infrastructure are aimed at the liquidation of the Ukrainian state and the Ukrainian nation, the colonization of its territory. The ideology of ruscism must be condemned and banned at the international level and its bearers and those involved in the commission of crimes must be punished.У статті проаналізовано розвиток РФ упродовж 33 років після здобуття незалежноcті. Відзначено, що упродовж перших років вживалися рішучі заходи для демонтажу комуністичного режиму, усіх його ключових інституцій, і запровадження на його місці демократичного і правового устрою, ринкової економіки на багатоукладній основі, модернізації її провідних галузей, розвитку соціально-економічної сфери і забезпечення першочергових потреб громадян, вирішення міжнаціональних проблем в самій країні. У зовнішній політиці керівництво РФ прагнуло формувати рівноправні, демократичні і взаємовигідні відносини, особливо з такими світовими центрами як ЄС та країни Атлантики. Такі ж принципи започаткувалися і щодо інших світових регіонів та держав, зокрема й щодо пострадянських країн, які продовжували співпрацювати у рамках СНД. З початку ХХІ ст. започаткувався відхід РФ від демократичних цінностей, вироблених західною цивілізацією, оскільки ціла низка положень щодо трансформації суспільно-політичного, соціально-економічного та національного розвитку, що рекомендувалися для запозичення, йшли в розріз з інтересами Росії, суперечили загальнонаціональній ідеї. У діяльності нової еліти РФ усе більше посилювалися власні геополітичні та геоекономічні інтереси, які спрямовувалися на відродження великодержавницьких позицій у світі, забезпечення безпеки і цілісності багатонаціональної держави. На завершальній стадії трансформаційних перетворень у РФ відбулося остаточне встановлення тоталітарної моделі державного устрою, головними ознаками якого стали: у внутрішній політиці – надцентралізм, диктатура, мілітаризм, відродження і розвиток ВПК; на міжнародній арені – реваншистська і загарбницька політика; все очевидніше ігнорування принципів мирного співіснування, рівноправного співробітництва, посилення домінування її геополітичних інтересів. Підкреслюється, що встановлення диктаторської моделі державного устрою у пострадянській Росії відбулося насамперед тому, що царсько-імперські централістські і великодержавницькі традиції найбільше відповідали реалізації її завдань у внутрішній і зовнішній політиці. Доводиться, що домінування внутрішніх, а не зовнішніх чинників, стало причиною неспроможності РФ сформувати прогресивну політико-правову, демократичну та економічну модель розвитку держави і суспільства, розбудовувати міжнародні відносини, зокрема й із сусідніми державами, на правовій, конкурентній і взаємовигідній основі. Відзначено, що наростаюча агресивна політика РФ щодо України, інших країн не отримала своєчасної і належної протидії світових держав і міжнародних організацій. Лише героїчний опір загарбникам з боку української нації змусив колективний Захід надавати активну допомогу Україні, запроваджувати дієві санкції проти РФ. Наголошується, що загарбницька війна РФ проти України, анексія частини її територій, варварське знищення цивільного населення та промислової інфраструктури спрямовані на ліквідацію Української держави і української нації, колонізацію її території. Ідеологія рашизму має бути на міжнародному рівні засуджена і заборонена, а її носії  та причетні до вчинення злочинів – покарані

Батько й син аль-Асади: спільні й відмінні риси державної політики

The Syrian al-Assad presidential dynasty is a classic example of a hereditary dictatorship. At the same time, the state policy of Hafez al-Assad and his son Bashar have more differences than common features. Alawite H. al-Assad usurped the state power of Syria thanks to his own efforts and abilities. As a result of a combination of the socio-political and socio-economic reforms, he turned Syria into a state of the fear, which provided those who fear it with the social mobility and protection from the poverty. At the same time, the Sunnis, who refused the politicization of Islam, could practice their religion and hold the high government positions, while Kurds who agreed to the Arabization could work in the business, a bureaucratic apparatus, or the religious structures. In addition, H. al-Assad, by the interfering in the internal affairs of Lebanon, turned Syria from a political object into a regional political subject, which impressed the Syrians. B. al-Assad, who received a presidential power from his father, could not become his full-fledged replacement. Together with the power, he received a number of socio-economic challenges. They threatened the state’s ability to provide the population with the necessary amount of “bread in exchange for freedom” and demanded an urgent response. B. al-Assad essentially refused to follow the paved path of the moderate political and economic liberalization of the country. He abused the state “whip” to curb the democratic opposition and the Kurdish national movement. At the same time, B. al-Assad flirted with the Sunni Islamists for tactical reasons. Finally, his failed Lebanon policy marked the beginning of the end of the Syrian regional subjectivity. The civil war, which was a consequence of B. al-Assad’s state policy, did not teach him anything. In the end, he resorted to the help of foreign patrons: RF and Iran, turning into their puppet. The weakness of his power positions excludes the possibility of a further continuation of the al-Assad presidential dynasty.Сирійська президентська династія аль-Асадів є класичним прикладом спадкової диктатури. При цьому державна політика Хафеза аль-Асада і його сина Башара має між собою більше відмінного, ніж спільного. Алавіт Х. аль-Асад узурпував державну владу Сирії завдяки власним зусиллям і здібностям. Внаслідок сукупності суспільно-політичних і соціально-економічних реформ він перетворив Сирію на державу страху, котра забезпечувала тим, хто її боїться соціальну мобільність і захищеність від злиднів. Водночас, суніти, котрі відмовлялися від політизації ісламу, могли сповідувати свою релігію і займати високі державні посади, а курди, котрі погоджувалися на арабізацію – реалізуватися у бізнесі, бюрократичному апараті чи релігійних структурах. Окрім цього, Х. аль-Асад, шляхом втручання у внутрішні справи Лівану, перетворив Сирію з політичного об’єкту на регіональний політичний суб’єкт, що імпонувало сирійцям. Б. аль-Асад, котрий отримав президентську владу від батька, не зміг стати його повноцінною заміною. Разом із владою він дістав низку соціально-економічних викликів. Вони загрожували можливості держави забезпечувати населення необхідною кількістю «хліба в обмін на свободу» і вимагали термінового реагування. Б. аль-Асад по суті відмовився піти торованим шляхом поміркованої політичної й економічної лібералізації країни. Він надуживав державним «батогом» щоб приборкати демократичну опозицію та курдський національний рух. Водночас, Б. аль-Асад з тактичних міркувань загравав з сунітськими ісламістами. Нарешті, його провальна ліванська політика стала початком кінця сирійської регіональної суб’єктності. Громадянська війна, котра стала наслідком державної політики Б. аль-Асада, нічому його не навчила. Зрештою, він віддався на милість іноземних покровителів в особі РФ та Ірану, перетворившись на їхню маріонетку. Слабкість його владних позицій виключає можливість подальшого продовження президентської династії аль-Асадів

Конкурс «Євробачення»як інструмент культурної дипломатії

This article presents an analytical study dedicated to the practical implementation of cultural diplomacy, one of the types of diplomacy. This form of diplomacy is utilized by governments to achieve political goals, by educational institutions to expand the knowledge base through academic exchanges, and by independent organizations to showcase their achievements and ideas to a new audience. Cultural diplomacy enables the implementation of both short-term and long-term programs of cultural-civilizational or integrative direction. The advancement of information technologies has simplified the communication process in a globalized world, providing opportunities for ‘soft’ forms of influence. The foundation of ‘soft power’ comprises a country’s culture, particularly those elements that can be attractive to others; its political values; and its foreign policy, especially when others perceive the country as a bearer of certain moral authority. These components collectively shape the external image of the state and create an image and perception of the country’s potential in the information space. The annual Eurovision Song Contest serves as a successful manifestation of ‘soft power’ in the context of cultural diplomacy and contemporary international relations. It has been proven that Eurovision, as a project aimed at uniting all members of the European Union, has influenced the establishment of communicative ties between countries, the formation of the image of European countries in the information space, and has become a significant component of global socio-cultural and politico-cultural processes. Despite the organizers positioning Eurovision as a politics-free platform, it continues to be an arena for the expression of geopolitical sympathies and a successful project for implementing the tasks of cultural diplomacy.Стаття представляє аналітичну роботу, присвячену практичній реалізації одного з напрямків дипломатії – культурної дипломатії. Цей вид дипломатії використовується урядами країн для досягнення політичних цілей, освітніми установами для розширення бази знань через академічні обміни, незалежними організаціями для демонстрації своїх досягнень та ідей новій аудиторії. За допомогою культурної дипломатії можна реалізувати як короткострокові, так і довгострокові програми культурно-цивілізаційного або інтеграційного спрямування. Розвиток інформаційних технологій спрощує комунікаційний процес у глобалізованому світі, відкриваючи безцінні можливості для «м’яких» форм впливу. Основу «м’якої сили» складають: культура країни, особливо ті її елементи, які можуть бути привабливими для інших; політичні цінності, якими живе ця країна; її закордонна політика, коли інші сприймають країну як носія певного морального авторитету. Всі ці компоненти формують зовнішній імідж держави на міжнародній арені та створюють у інформаційному просторі образ та уявлення про потенціал країни. Щорічний телевізійний конкурс естрадної пісні «Євробачення» (Eurovision Song Contest) є вдалим прикладом прояву «м’якої сили» в контексті культурної дипломатії та сучасних міжнародних зв’язків. Доведено, що «Євробачення», як проект, що має на меті об’єднати всіх членів європейського інтеграційного союзу, вплинуло на встановлення комунікативних зв’язків між державами, на формування іміджу європейських країн в інформаційному просторі, а також стало важливою складовою світових соціокультурних та політико-культурних процесів. І хоча організатори «Євробачення» позиціонують конкурс як майданчик без політики, але він був і залишаєтеся ареною прояву геополітичних симпатій і вдалим проектом реалізації завдань культурної дипломатії.&nbsp

Російсько-українська війна: біографічний дискурс героїв України

In this article, the author addresses the importance of encyclopedic publications aimed at highlighting and popularizing the defenders of Ukraine. These individuals not only protect their homeland in the war against Russia but also, through their successful and heroic deeds, defend the contemporary global order embodying a humanistic, democratic path of civilization development. The Russian-Ukrainian war, lasting almost a decade, with the last two years being full-scale and particularly brutal and destructive, has vividly exposed the gap between Ukrainians and Russians, dispelling long-held notions of fraternal nations. Ukrainians represent democracy, peace, and progress, while Russians embody totalitarianism, aggression, and decline. Throughout centuries, regardless of Russia's political system, it exploited Ukraine by annexing territories, exploiting natural resources, looting archaeological findings, destroying ancient landmarks, appropriating history, culture, language, and ruthlessly targeting talented Ukrainians, depriving the nation of its elite. Today, all masks have been torn off: the leadership of the Russian Federation seeks to permanently resolve the Ukrainian issue, committing genocide on the sovereign territory of Ukraine. Unfortunately, the war has “opened the eyes” of many Ukrainians, prompting them to recall not only the sad moments of its history but also times of glory and world fame. Stories of the victorious regiments of Russian-Ukrainians under Prince Sviatoslav, the daring Cossacks Ivan Sirko and Ivan Bohun, and the exploits of Ukrainians during the First and Second World Wars have come to the forefront. Ukrainian historical scholarship has already produced substantial research on these periods of military history, including encyclopedic formats. The building the biographical references, especially encyclopedias, about heroes of the Russian-Ukrainian war is relevant from various perspectives: not only preserving the memory of contemporary elite Ukrainians but also laying the groundwork for future research in history, including military history, and biographistics.У статті автор порушує питання важливості енциклопедичних видань, спрямованих на висвітлення й популяризацію воїнів-захисників, які нині не лише захищають свою батьківщину у війні проти Росії, а й своїми успішними, героїчними вчинками боронять сучасний устрій світу, що втілює гуманістичний, демократичний шлях цивілізаційного розвитку. Майже 10 років триває російсько-українська війна, два останні роки – повномасштабна, особливо жорстока, руйнівна, цинічна. Вона наочно увиразнила прірву між українцями і росіянами, що довгий час була прихована за облудливими штампами про братні народи. Перші репрезентують демократію, мир, прогрес, другі – тоталітаризм, агресію, занепад. Століттями Росія незалежно від державного устрою, чи то імперського, чи то комуністичного обкрадала Україну: загарбувала території, викачувала корисні копалини, вивозила археологічні знахідки, руйнувала давні пам’ятки, привласнювала історію, культуру, мову і особливо полювала за талановитими українцями, позбавляючи націю еліти. Нині всі маски зірвано: керівництво РФ прагне раз і назавжди вирішити українське питання, чинячи геноцид на території суверенної України. Війна, як це не прикро, «відкрила очі» й багатьом українцям, спонукала згадати не лише сумні моменти її історії, а й часи величі й світової слави. На перший план вийшли історії про звитяжні полки русичів-українців князя Святослава, відчайдушних козаків Івана Сірка та Івана Богуна, подвиги українців у роки Першої та Другої світових воєн. Українська історична наука про ці періоди воєнної історії українців вже дала поважні дослідження, зокрема й енциклопедичного формату. Створення біографічних довідників, а саме енциклопедій, про героїв російсько-української війни є актуальним з багатьох точок зору: це не лише збереження пам’яті про них – сучасну еліту української нації – а й створення підґрунтя для майбутніх досліджень з історії, зокрема воєнної, біографістики тощо

Італійсько-радянська нафтова угода 1960 р. у контексті європейської енергетичної безпеки

On October 11, 1960, an agreement was made between the Italian state energy company Ente Nazionale Idrocarburi (ENI) and the Soviet “Soyuznefteexport” for the export to Italy of a batch of oil worth 100 million US dollars in exchange for large-diameter pipes, machinery, tires, and technical assistance. This agreement, despite its purely economic nature, significantly influenced the international political situation of its time. Firstly, this agreement demonstrated a dangerous trend towards establishing economic cooperation between the countries of the European Economic Community and the USSR, despite belonging to opposing camps of the Cold War. Shortly after its signing, the European Economic Community was forced to review its policy in the energy sector and for the first time introduce the concept of “energy security” into official documents. Secondly, the agreement between ENI and “Soyuznefteexport”, in which the price of oil was lower than the global average, served as a pretext for NATO to declare the existence of the Soviet plan “Soviet Oil Offensive”. According to reports of the time, the USSR planned to export large volumes to Western European countries in exchange for a change in their political position to a more neutral one. As a result of the research conducted, the NATO Economic Committee and the US Congress limited themselves to issuing recommendations on continuing to study the USSR’s plans to expand trade with Western European countries and to establish quotas on the import of Soviet oil. Thirdly, an indirect consequence of signing this agreement was the formation of the Organization of Petroleum Exporting Countries, which feared a dumping of oil prices due to the emergence of a new competitor. In 1960, the founding of this organization went unnoticed, but in the future, it significantly influenced the development of the history of the last third of the 20th century. Thus, studying the circumstances of the signing of the Italian-Soviet oil agreement of 1960 allows us to trace the formation of the problem of European energy security, which poses a serious problem for the countries of the European nowadays.11 жовтня 1960 р. між італійською державною енергетичною компанією Ente Nazionale Idrocarburi (ЕНІ) та радянським «Союзнафтоекспортом» було укладено угоду про експорт до Італії партії нафти на 100 млн. дол. США в обмін на труби великого діаметру, машинне устаткування, шини та технічну допомогу. Ця угода, незважаючи на свій суто економічний характер, суттєво вплинула на міжнародну політичну обстановку свого часу. По-перше, ця угода продемонструвала небезпечну тенденцію до встановлення економічної співпраці між країнами Європейської економічної спільноти та СРСР, незважаючи на приналежність до ворогуючих таборів «холодної війни». Невдовзі після її підписання Європейська економічна спільнота була змушена переглянути свою політику в енергетичній сфері та вперше ввести поняття «енергетична безпека» до офіційних документів. По-друге, угода між ЕНІ та «Союзнафтоекспортом», в якій ціна нафти була нижче за загальносвітову, слугувала приводом для НАТО заявити про існування радянського плану Soviet Oil Offensive. Згідно тогочасних звітів, СРСР планував експортувати величезні обсяги до країн Західної Європи в обмін на зміну їх політичної позиції на більш нейтральну. В результаті проведених досліджень Економічний комітет НАТО та Конгрес США обмежились виданням рекомендацій щодо продовження вивчення планів СРСР з розширення торгівлі із країнами Західної Європи та встановлення лімітів на імпорт радянської нафти. По-третє, непрямим наслідком підписання цієї угоди стало утворення Організації країн-експортерів нафти, яка побоювалася демпінгу ціни на нафту через появу нового конкурента. В 1960 р. заснування цієї організації лишилося непоміченим, однак в подальшому вона значно вплинула на розвиток історії останньої третини XX ст. Таким чином, дослідження обставин підписання італійсько-радянської нафтової угоди 1960 р. дозволяє простежити формування проблеми європейської енергетичної безпеки, яка є актуальною для країн Європейського Союзу і в наш час