Відшкодування моральної шкоди працівнику, заподіяної нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням (приклад Туреччини)

Workplace accidents not only threaten the lives of workers and damage the human capital of employers, but also increase the social costs of the State. Almost all industrialized countries have introduced laws and regulations to prevent industrial accidents and occupational diseases to reduce the cost of recovering such losses. Within the framework of this article, we turned to the example of Turkey, since this issue is regulated in sufficient detail in the legislation of this State. It has been established, that the main condition for an accident to be considered workplace accident is that the employer supervises the employee. Therefore, it is not necessary that the event takes place at the time when the employee is at the workplace or as a result of the employer’s wrongful actions. The definitions of the concepts of accident at work and occupational disease, enshrined in Social Insurance and Universal Health Insurance Law have been considered. According to the provisions of the same Law, the employer is obliged to report an accident or occupational disease to the head of the Social Security Institution (SSI) within 3 days after the event. It has been studied what types of benefits the victim can expect within social insurance. It has been determined, that claims for compensation for material and moral damage, as well as compensation for deprivation of material support as a result of an accident at work or occupational disease, are brought directly to the employer, since these types of damage are not compensated under social insurance. The conditions, the fulfillment of which is necessary to bring the employer to responsibility, have been investigated. The procedure for calculating moral compensation is not enshrined at the legislative level, but it was formed by the relevant practice of the Supreme Court. The factors that the court takes into account when determining the amount of compensation have been studiedНещасні випадки на виробництві не лише загрожують життю працівників та завдають шкоди людському капіталу роботодавців, а й збільшують соціальні витрати держави. Із метою скорочення витрат на відшкодування таких збитків, майже всі промислово розвинені країни запровадили закони та правила щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням. У рамках цієї статті ми звернулися до прикладу Туреччини, оскільки це питання досить детально регламентується у законодавстві цієї країни. Встановлено, що основною умовою, згідно з яким нещасний випадок вважається таким, що стався на виробництві, є те, що роботодавець здійснює нагляд за працівником. Тому необов’язково, щоб подія сталася саме в той час, коли працівник знаходиться на робочому місці або внаслідок помилкових дій роботодавця. Розглянуто визначення понять «нещасний випадок на виробництві» та «професійне захворювання», закріплене у Законі про соціальне страхування та загальне медичне страхування. Згідно з нормами цього ж Закону, роботодавець зобов’язаний повідомити про нещасний випадок або професійне захворювання керівника Установи соціального захисту (SSI) протягом 3 днів після того, як подія мала місце на виробництві. Вивчено, на які види виплат може розраховувати постраждалий у рамках соціального страхування. Визначено, що позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацію за позбавлення матеріального забезпечення внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання пред’являються безпосередньо до роботодавця, оскільки ці види збитків не відшкодовуються у рамках соціального страхування. Розглянуто умови, виконання яких необхідно для притягнення роботодавця до відповідальності. Порядок розрахунку моральної компенсації не прописаний на законодавчому рівні, він був сформований відповідною практикою Верховного Суду. Досліджено чинники, які враховує суд при визначенні розміру відшкодуванн

Щодо стану протидії кіберзлочинності в Україні: проблеми формування офіційної статистики

The article analyzes the types, forms, and content of statistical reporting reflecting the state and structure of cybercrime in Ukraine. It is noted that there is currently no clear definition of the concept of cybercrime in domestic legislation. Among scientists and practitioners, there is also no single approach to delineating the grounds for classifying illegal acts as such crimes. At the same time, such uncertainty has a negative impact on the effectiveness of countering cybercrime in Ukraine. The purpose of the article is a systematic analysis of available state statistical data related to cybercrime, persons who have committed cybercrime, and other data reflected in various sources; an assessment of the structure and content of such data and the possibilities of their use for the prevention and counteraction of cybercrime; coverage of problematic issues related to the formation of official statistical reporting on recorded cybercrimes. On the basis of official state statistical reporting prepared by the Office of the Prosecutor General of Ukraine and the State Judicial Administration of Ukraine, it is possible to analyze a small group of criminal offenses, namely, those provided for by the articles of Chapter XVI of the Criminal Code of Ukraine. Some of the «traditional crimes» that fall under the concept of cybercrime are reflected in the departmental statistical reporting of the National Police of Ukraine, but it does not cover all cybercrimes and, of course, takes into account only those that are under the jurisdiction of the National Police of Ukraine. It was concluded that there is no official state statistical reporting on cybercrime in Ukraine. Considering the high latency of this type of criminal offense, it can be stated that it is impossible to conduct an analysis that would fully and reliably reflect the state of cybercrime in UkraineУ статті проаналізовано види, форми та зміст статистичної звітності, що відображає стан і структуру кіберзлочинності в Україні. Зазначається, що у вітчизняному законодавстві на сьогодні не існує чіткого визначення поняття кіберзлочин. Серед науковців та практиків також немає єдиного підходу до окреслення підстав віднесення протиправних діянь до таких злочинів. Разом з тим, така невизначеність негативно відображається на ефективності протидії кіберзлочинності в Украйні. Метою статті є системний аналіз наявних державних статистичних даних, що стосуються кіберзлочинності, осіб, які вчинили кіберзлочини та інших даних, що відображені у різних джерелах; оцінка структури і змісту таких даних та можливостей їх використання для запобігання і та протидії кіберзлочинності; висвітлення проблемних питань стосовно формування офіційної статистичної звітності щодо облікованих кіберзлочинів. На основі офіційної державної статистичної звітності, що готується Офісом Генерального прокурора України та Державною судовою адміністрацією України, можна проаналізувати незначну групу кримінальних правопорушень, а саме, передбачених статтями Розділу XVI КК України. Частина «традиційних злочинів», які підпадають під поняття кіберзлочини, відображені у відомчій статистичній звітності Національної поліції України, але вона охоплює не всі кіберзлочини і, звичайно ж, враховує лише віднесені до підслідності Національної поліції України. Зроблено висновок про те, що в Україні, відсутня офіційна державна статистична звітність щодо кіберзлочинності. Враховуючи високу латентність цього виду кримінальних правопорушень, можна констатувати, що на сьогодні провести аналіз, який повно і достовірно відобразив б стан кіберзлочинності в Україні неможлив

Окремі питання юридичної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства

The classification of the environmental protection legislation of Ukraine has been carried out. For this purpose, Ukrainian legal acts were analyzed and systematized according to various criteria. The scientific literature, devoted to the issue of legal responsibility for violation of the norms of laws, in which the right to nature protection is enshrined, was studied. It has been proven, that in the conditions of globalization, environmental regulations must take into account international standards in the field of environmental protection, in particular, the achievements of the World Trade Organization and the European Union. The content of certain legal documents of international communities in this area has been clarified. The types of legal responsibility are outlined. Some of them were considered in relation to the legal consequences for violating environmental legislation. In particular, material and disciplinary responsibility is characterized as having an indirect effect on environmental protection through employees of the state environmental inspection. This approach is due to the fact that the effectiveness of environmental legislation largely depends on the quality of work of the relevant employees. At the same time, the issue of bringing offenders to economic and legal and other types of legal responsibility is considered. It has been established, that mitigating the consequences of military actions on the territory of Ukraine requires the improvement of the institution of legal responsibility for violations of environmental regulations. Therefore, the main codified acts that regulate it, such as the Code of Labor Laws of Ukraine, the Code of Ukraine on Administrative Offenses, the Economic Code of Ukraine and the Criminal Code of Ukraine, were analyzed. Separate changes to regulatory legal acts are proposed. In general, this research is based on the statement about the possibility of improving the state of nature by applying measures of responsibility to violators of environmental norms. This will make it possible to mitigate the consequences of military operations on the territory of UkraineЗдійснено класифікацію природоохоронного законодавства України. Для цього проаналізовано українські нормативно-правові акти та систематизовано їх за різними критеріями. Досліджено наукову літературу, присвячену питанням юридичної відповідальності за порушення норм законів, в яких закріплено право охорони природи. Доведено, що в умовах глобалізації природоохоронні нормативно-правові акти мають враховувати міжнародні стандарти у сфері охорони довкілля, зокрема напрацювання Світової організації торгівлі та Європейського Союзу. З’ясовано зміст окремих правових документів міжнародних спільнот у цій царині. Окреслено види юридичної відповідальності. Розглянуто окремі з них стосовно правових наслідків за порушення природоохоронного законодавства. Зокрема матеріальну та дисциплінарну відповідальність охарактеризовано як такі, що здійснюють опосередкований вплив на охорону довкілля через працівників державної екологічної інспекції. Такий підхід обумовлений тим, що дієвість природоохоронного законодавства у значній мірі залежить від якості роботи відповідних працівників. Водночас розглянуто й питання притягнення правопорушників до господарсько-правової та інших видів юридичної відповідальності. Констатовано, що пом’якшення наслідків воєнних дій на території України потребує удосконалення інституту юридичної відповідальності за порушення природоохоронних норм. Тому проаналізовано основні кодифіковані акти, що її регламентують, як-то Кодекс законів про працю України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Господарський кодекс України та Кримінальний кодекс України. Запропоновано окремі зміни у нормативно-правові акти. У цілому дослідження ґрунтується на твердженні про можливість покращення стану природи за допомогою застосування заходів відповідальності до порушників природоохоронних норм. Це дасть можливість пом’якшити наслідки військових дій на території Україн

Ефективні засоби правового регулювання зовнішньої торгівлі

The article proposes means of state-legal regulation of foreign trade, in particular legal, economic (in particular tax), political, financial and administrative instruments. The main shortcomings of the legislation are analyzed, which make it possible to effectively optimize taxation, carry out illegal export of capital and demand compensation from the budget. In order to avoid erosion of the tax base and profit shifting, a single object of taxation is proposed – value added, which is determined by the sum of factor incomes of the payers: wages fund and profit. Substantiated formation principle of the fair market value (price), which is equal to the sum of added value, VAT, charged on it, depreciation of means of production and costs, determined by the fair market value of goods/services, used in production. The established correspondence between the fair market price and the added value allows you to accurately determine the size of the tax base (VAT, personal income tax, profit tax and social contributions) and excludes any known methods of tax optimization. The amount of taxes paid determines the monetary equivalent of the added value and the increase in the sales price at each stage of production and distribution, which excludes the possibility of artificially reducing the tax base and/or transferring profits to jurisdictions with low taxes. The introduction of added value and its components as a single base of basic taxes and fees excludes weak capitalization and any other deductions from the tax base. The proposed definition of a single tax base significantly simplifies the administration of basic taxes and contributions and exhausts measures for the implementation of paragraphs 3, 4 and 5 of the BEPS plan.У статті запропоновано засоби державно-правового регулювання зовнішньої торгівлі, зокрема правові, економічні (зокрема податкові), політичні, фінансові та адміністративні інструменти. Проаналізовано основні недоліки законодавства, які дають змогу ефективно оптимізувати оподаткування, здійснювати незаконний вивіз капіталу та вимагати відшкодування з бюджету. З метою уникнення розмивання податкової бази та переміщення прибутку пропонується єдиний об’єкт оподаткування – додана вартість, яка визначається сумою факторних доходів платників: фонду оплати праці та прибутку. Обґрунтовано принцип формування справедливої ринкової вартості (ціни), яка дорівнює сумі доданої вартості, нарахованого на неї ПДВ, амортизації засобів виробництва та витрат, визначених за справедливою ринковою вартістю товарів/послуг, що використовуються у виробництві. Встановлена відповідність між справедливою ринковою ціною та доданою вартістю дозволяє точно визначити розмір бази оподаткування (ПДВ, податку на доходи фізичних осіб, податку на прибуток та соціальних внесків) і виключає будь-які відомі методи податкової оптимізації. Розмір сплачених податків визначає грошовий еквівалент доданої вартості та збільшення ціни реалізації на кожному етапі виробництва та розподілу, що виключає можливість штучного зменшення податкової бази та/або переведення прибутку в юрисдикції з низькими податками. Запровадження доданої вартості та її складових як єдиної бази основних податків і зборів виключає слабку капіталізацію та будь-які інші вирахування з бази оподаткування. Запропоноване визначення єдиної бази оподаткування суттєво спрощує адміністрування основних податків і внесків та вичерпує заходи щодо реалізації параграфів 3, 4 та 5 плану BEPS

Особливості правового статусу політичних партій як юридичних осіб: порівняльно-правова характеристика

In the article, the author examines political parties as subjects of civil relations. The characteristics of political parties as legal entities are analyzed: organizational unity, which is expressed in the fact that parties, as organizations, have a certain structure and a system of bodies; the sign of separate property of political parties has a certain specificity, with peculiarities in the ways of acquiring ownership rights over the property of political parties. Political parties, as legal entities, bear civil liability, and they can independently appear in court as defendants. The author also examines the doctrine and legislation of Western countries regarding the concept, creation, and activities of political parties in Germany, the United States, Great Britain, and Serbia. The concept of a political party in Western countries is considered, with a political party in Serbia, understood as a voluntary association of citizens, created with the aim of achieving political goals through the democratic formation of the political will of citizens and participation in elections. A political party in Serbia is granted the status of a legal entity from the date of its entry into the register of political parties. A distinctive feature of political parties in Germany is their ambiguous legal status. By their legal nature, they are private organizations, created in accordance with the norms of private law; however, they also possess a public character due to certain constitutional privileges, granted to them. The article explores the issue of the legal nature of political parties in Ukraine and the features that distinguish political parties from other public associations. The author examines the issue of the legal personality of political parties and points out that they possess two components - social and political. Furthermore, the article analyzes the criteria for categorizing legal entities as either private or public law entities in the law of Ukraine and in the law of France. In French law, such criteria include the following: the establishment of a legal entity originating from public or private initiative, the rules governing its creation, operation, and oversight by public authorities, the method of financing (public subsidies or mandatory payments), and the presence of public authoritiesВ статті автор досліджує особливості правового положення політичних партій як юридичних осіб. Аналізуються ознаки політичних партій як юридичних осіб: організаційна єдність яка виражається в тому що партії як організації мають певну структуру, систему органів; ознака відокремленого майна політичних партій маю певну специфіку, є особливості в способах набуття права власності на майно політичних партій; політичні партії як юридичні особи несуть цивільно-правову відповідальність; політичні партії самостійно виступають в суді в якості відповідачів. Автором досліджується доктрина і законодавство західних країн щодо поняття, створення, діяльності політичних партій в Німеччині, США, Великобританії, Сербії. Розглядається поняття політичної партії в західних країнах, так під політичною партією в Сербії розуміють добровільне об’єднання громадян, яка створена з метою досягнення політичних цілей шляхом демократичного формування політичної волі громадян і участі у виборах. Політична партія в Сербії наділяється статусом юридичної особи з дати її вступу до реєстру політичних партій. Особливістю політичних партій в Німеччині є те що останні мають неоднозначний правовий статус. За правовою природою це приватні організації, які створюються згідно з нормами приватного права разом з тим вони мають суспільний характер, оскільки їм надаються певні конституційні привілеї. В статті досліджується питання правової природи політичних партій в Україні, ознаки які відрізняють політичні партії від інших громадських об’єднань. Автором розглядаються питання правосуб’єктності політичних партій і вказується що особливістю останніх є наявність двох складових – суспільної і політичної. В статті аналізуються критерії поділу юридичних осіб на юридичних осіб приватного і публічного права в праві України і в праві Франції. В праві Франції до таких критеріїв відносяться такі: заснування юридичної особи з публічної або приватної ініциативи; правила створення, функціонування і контролю встановлюються публічною владою; спосіб фінансування (публічні субвенції або обов’язкові платежі); до критеріїв також відносять наявність повноважень публічної влад

Вивчення впливу крадіжок худоби в муніципалітеті Др. Пікслі Ка Ісака Семе

In terms of human sustenance, agriculture is the cornerstone of South Africa as it provides food to all citizens. The rearing of livestock is an important economic activity. Our dependence on livestock for daily consumption cannot be overemphasized. In 2020, the total income, generated from the sale of livestock, amounts to about 5.16 billion USD. While cattle sales alone amounted to about 3.12 billion USD, live chickens and sheep sales were in the region of about 1.01 billion USD. Due to high yielding revenue for the country, the government cannot afford to complacent with fighting criminal activities, directed towards jeopardizing the economy, which is still reeling from the impact of the Covid 19 epidermic. The increase in stock theft cases in some of the provinces in the country, in particular Mpumalanga Province, is a cause for concern. This needs urgent intervention from all the stakeholders, involved in the fight against crime. This article examines the Factors contributing to an increasingly high rate of stock theft in Dr. Pixley ka Isaka Seme Municipality, Mpumalanga Province. The study employed a qualitative research approach that used semi-structured in-depth interviews to collect data. The sample consisted of 22 participants, selected through purposive sampling, who included farmers, herdsmen, Community Police Forum members, and community leaders. The study found that there are several factors contributing to a high rate of stock theft, among others are poverty, unemployment, and poor relationship between the South African Police Service, which as a result render community members reluctant to be involved in the fight against stock theft. It was also found, that there are no regular weekly or monthly meetings taking place. There are no awareness campaigns between the police and community members to discuss the stock theft trends in Dr. Pixley Ka Isaka Seme MunicipalityЗ точки зору людського існування сільське господарство є наріжним каменем Південної Африки, оскільки воно забезпечує їжею всіх громадян. Розведення худоби — важливий вид господарської діяльності. Неможливо переоцінити нашу залежність від худоби для щоденного споживання. У 2020 році загальний дохід, отриманий від продажу худоби, становив близько 5,16 млрд доларів США. У той час як тільки продажі великої рогатої худоби склали близько 3,12 мільярда доларів США, продажі живих курей і овець були в районі близько 1,01 мільярда доларів США. Через високу прибутковость для країни уряд не може дозволити собі заспокоюватися у боротьбі зі злочинною діяльністю, спрямованою на те, щоб поставити під загрозу економіку, яка все ще відчуває наслідки епідемії Covid 19. Зростання випадків крадіжок худоби у деяких провінціях країни, зокрема в провінції Мпумаланга, викликає занепокоєння. Це потребує термінового втручання всіх зацікавлених сторін, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю. У цій статті досліджуються фактори, що сприяють зростанню рівня крадіжок худоби у муніципалітеті др. Пікслі Ка Ісака Семе, провінція Мпумаланга. У дослідженні застосовувався підхід якісного дослідження, який використовував напівструктуровані глибинні інтерв’ю для збору даних. Вибірка складалася з 22 учасників, відібраних шляхом цілеспрямованого відбору, серед яких були фермери, скотарі, члени Форуму громадської поліції та лідери громад. Дослідження показало, що є кілька факторів, що сприяють високому рівню крадіжок худоби, серед яких – бідність, безробіття та погані стосунки між поліцейськими службами Південної Африки, в результаті чого члени громади неохоче беруть участь у боротьбі з крадіжками худоби. Також було виявлено, що регулярних щотижневих або щомісячних зустрічей не відбувається. Немає жодних інформаційних кампаній для поліціі та членів громади для обговорення тенденцій розкрадання худоби у муніципалітеті др. Пікслі Ка Ісака Сем

Правовий звичай та інші правила, утворені практикою: проблеми співвідношення

The article is devoted to the issues of the comparison between legal custom and other rules, formed by practice. In particular, the correlation of legal custom with the practice of state authorities, legal precedent and personal business practice is considered. Identifying the relationships between them makes it possible to understand the meaning of the corresponding phenomena. Differences in the legal nature of the mentioned phenomena cause the fact that some are sources of law, while others are not. The acquisition or loss of certain parameters (features) can lead to the transition (transformation) of one phenomenon into another with corresponding consequences. It is explained, that the practice of state authorities is not an independent form of law, but can create such forms - legal custom, legal precedent, etc. It can also create quasi-legal phenomena – agreements between governing subjects, clerk habits, etc. The criteria for distinguishing between legal custom and legal precedent are defined: subjects, the nature of law-making practice, the intensity of such practice, the justification of validity and content, the level of certainty and formalization, as well as the scope of legal action. A legal custom is a general social practice, which consists in repeating certain actions several times or refraining from them by a wide range of subjects. Instead, legal precedent is formed by the special practice of the competent authority in the course of law enforcement, which is most often expressed in a specific judicial or administrative decision. It has been found, that business practice is able to create two basic types of rules for contracting parties – legal customs and rules of personal business practice. The first of them are characterized by generality and in terms of legal consequences are equated to the norms, contained in the legislation. Instead, the latter bind only specific counterparties, and therefore are equivalent to the terms of the contract, concluded between them. The use of the term "custom" to delineate the rules, formed by personal business practice, is not only contrary to its nature, but also creates a terminological imbalance in law of obligationsСтаття присвячена проблемам співвідношення правового звичаю з іншими правилами, утвореними практикою. Зокрема розглянуто кореляцію правового звичаю практикою органів держави, правовим прецедентом і персональною діловою практикою. Виявлення співвідношень між ними дозволяє зрозуміти зміст відповідних явищ. Відмінності правової природи згаданих явищ спричиняють те, що одні є джерелами права, а інші такими не являються. Набуття чи втрата окремих параметрів (ознак) можуть зумовити перетікання (трансформацію) одних явищ в інші з відповідними наслідками. Пояснено, що практика органів держави не є самостійною формою права, але може такі форми створювати – правовий звичай, правовий прецедент тощо. Також вона може творити квазіправові явища – домовленості владних суб’єктів, чиновницькі узвичаєння та ін. Визначено критерії розмежування правового звичаю та  правового прецеденту: суб’єкти, характер правотворчої практики, інтенсивність такої практики, обґрунтування чинності та змісту, рівень визначеності та формалізації, а також простір юридичної дії. Правовому звичаю притаманна загальна суспільна практика, що полягає в кількаразовому повторенні певних дій чи утриманні від них широким колом суб’єктів. Натомість правовий прецедент формується спеціальною практикою компетентного органу влади в ході правозастосування, яка найчастіше виражається в конкретному судовому чи адміністративному рішенні. Виявлено, що ділова практика здатна створювати шляхом усталеності два базові типи правил для контрагентів договору – правові звичаї та правила персональної ділової практики. Перші з них характеризуються загальністю і за юридичними наслідками прирівнюються до норм, що містяться в законодавстві. Натомість другі зобов’язують тільки конкретних контрагентів, а тому є рівносильними умовам договору, укладеному між ними. Використання терміну «звичай» для окреслення правил, утворених персональною діловою практикою, не тільки суперечить його природі, але й породжує термінологічний дисбаланс у зобов’язальному прав

Забруднення та псування земельних ресурсів України, як ознака кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в умовах російської воєнної агресії

The article deals with the issues related to the legal protection of land resources of Ukraine, which were significantly negatively affected during the military aggression and hostilities by the so-called rusian federation. The article identifies and analyzes the types of pollution and damage to land resources arising from military aggression and hostilities by the rusian federation as an aggressor country. Such pollution and damage to land resources is called military-technogenic pollution of land resources. It is stated, that the conduct of not only active but also passive hostilities causes irreparable damage to land resources. This is manifested in mechanical, physical, chemical, and biological contamination of the soil cover of lands of various categories. Also, for example, digging trenches, fortified areas, ammunition and personnel storage facilities, and caponiers for military equipment causes degradation of the soil cover. The consequences of these actions indicate the presence of signs of such a criminal offense as "Ecocide" – Article 441 of the Criminal Code of Ukraine. It is concluded, that: 1) military-technogenic contamination of the soil cover causes direct soil contamination with hazardous substances of a military nature, as well as their degradation; 2) such consequences are socially dangerous for humans and the environment, given the system of interaction "soil-plant", "soil-plant-human" 3) in general, such contamination of the soil cover should be classified under Article 441 "Ecocide" of the Criminal Code of Ukraine without applying the provisions of Section VIII "Criminal Offenses Against the Environment"; 4) the establishment of the evidence base should be carried out by joint efforts of national and international law enforcement agencies; 5) compensation for the damage, caused by the pollution and damage to land resources, should be made by way of contribution and reparation from rusia as the aggressor stateСтаття присвячена проблемам пов’язаним із правовою охороною земельних ресурсів України, що зазнали суттєво негативного впливу під час здійснення військової агресії та ведення бойових дій з боку так званої російської федерації. У роботі визначаються та аналізуються види забруднення та псування земельних ресурсів, яке виникає внаслідок здійснення військової агресії та ведення бойових дій з боку російської федерації, як країни-агресора. Таке забруднення та псування земельних ресурсів отримало назву воєнно-техногенне забруднення земельних ресурсів. Констатується, що ведення не тільки активних, а й пасивних бойових дій спричиняє непоправної шкоди земельним ресурсам. Це проявляється у механічному, фізичному, хімічному, біологічному забрудненні ґрунтового покриву земель різної категорії. Також, наприклад, риття окопів, укріплених районів, сховищ для боєприпасів та особового складу, капонірів для військової техніки спричиняє деградацію ґрунтового покриву земель. Наслідки цих дій свідчать про наявність ознак такого кримінального правопорушення як «Екоцид» – стаття 441 Кримінального кодексу України. Робляться висновки про те, що: 1) воєнно-техногенне забруднення ґрунтового покриву земель спричиняє безпосереднє забруднення ґрунтів небезпечними речовинами військового характеру, а також їх деградацію; 2) такі наслідки є суспільно небезпечними для людини та довкілля з огляду на систему взаємодії «ґрунт-рослина», «ґрунт-рослина-людина»; 3) в цілому кваліфікація такого забруднення ґрунтового покриву земель має відбуватися за статтею 441 «Екоцид» Кримінального кодексу України без застосування норм Розділу VIII «Кримінальні правопорушення проти довкілля»; 4) встановлення доказової бази має здійснюватися спільними зусиллями національними та міжнародними правоохоронними органами; 5) відшкодування завданих збитків від забруднення та псування земельних ресурсів має відбуватися за рахунок контрибуції та репарації з боку росії, як держави-агресор

Ефективна політика в галузі заробітної плати як складова стратегії держави

The inefficient distribution of income in society creates a number of problems, the main of which are the following: approved social standards are at least two times lower than the actual value of the minimum consumer basket, half of the Pension Fund's income is formed at the expense of subsidies, and half of the country's households need subsidies to pay for housing and communal services. As a result, there is no solvent demand for goods and services on the market, which slows down the socio-economic development of the state. The need for radical improvement of the principles of income distribution in society determines the relevance of the research topic. The task is to determine the legal means of effective distribution of income in order to accelerate the socio-economic development of the state. The drivers of economic growth based on wages and/or profits of enterprises are analyzed. However, none of the possibilities will be realized in the absence of a stable or at least predictable exchange rate of the hryvnia, a progressive income tax system and fair market prices. The socialist ideology of the connection of wages with labor productivity, which is equated with labor intensity, does not allow to implement the optimal distribution of incomes and restrains the socio-economic development of the state. Labor productivity is determined by the level of production equipment and technology, the progressiveness of technological processes, the use of innovative materials, the introduction of patents and know-how, etc., which provides for higher qualification of personnel and higher wages and determines the direction of using the received profits and attracting investments. The regulator of the use of profits is the tax system and progressive tax rates. Income distribution in society should be determined by acceptable social standards and ensured by the application of progressive personal income tax rates. Amendments to the Tax Code of Ukraine have been proposed, which will ensure the solution of the set tasksНеефективний розподіл доходів у суспільстві породжує низку проблем, основні з яких наступні: затверджені соціальні стандарти принаймні у два рази нижчі за фактичну вартість мінімального споживчого кошика, половина доходів Пенсійного фонду формується за рахунок дотацій, а половина домогосподарств країни потребує дотацій на оплату житлово-комунальних послуг. Як наслідок – на ринку відсутній платоспроможний попит на товари та послуги, що гальмує соціально-економічний розвиток держави. Необхідність радикального удосконалення принципів розподілу доходів у суспільстві визначає актуальність теми дослідження. Ставиться завдання визначити правові засоби ефективного розподілу доходів з метою прискорення соціально-економічного розвитку держави. Проаналізовано драйвери економічного зростання на основі заробітної плати і/або прибутків підприємств. Однак жодна з можливостей не буде реалізована за відсутності стабільного або принаймні прогнозованого обмінного курсу гривні, прогресивної системи оподаткування доходів і прибутків та справедливих ринкових цін. Соціалістична ідеологія зв’язку заробітної плати з продуктивністю праці, яку ототожнюють з інтенсивністю праці, не дозволяє запровадити оптимальний розподіл доходів і стримує соціально-економічний розвиток держави. Продуктивність праці визначається рівнем техніки і технології виробництва, прогресивністю технологічних процесів, використанням інноваційних матеріалів, упровадженням патентів і know-have тощо, що передбачає вищу кваліфікацію кадрів і вищу оплату праці та визначає напрямок використання одержаних прибутків та залучення інвестицій. Регулятором використання прибутків є податкова система і прогресивні ставки оподаткування. Розподіл доходів у суспільстві має визначатися прийнятними соціальними стандартами і забезпечуватися застосуванням прогресивних ставок оподаткування доходів фізичних осіб. Запропоновано зміни до Податкового кодексу України, які забезпечать вирішення поставлених завдан

Правова природа свободи волі: основоположні ідеї та дефініція

The study aims to determine the legal nature of freedom of will, its definition and its place in the legal system as an idea, principle and norm. Research methods were chosen to consider the set goal and tasks: general and unique scientific methods of scientific knowledge of legal phenomena. In particular, the following research methods were applied: comparative-legal, formal-logical, systemic-structural, dialectical and others. These methods were used in their interdependence. The methodology contains information on philosophical aspects, methodological foundations of scientific knowledge, study of the structure and main stages of research. The paper examines the combination of two definitions, freedom and will, taking into account the legal specificity. The study proves that freedom in law is the possibility of behaviour not prohibited by law and the absence of coercion, except in cases, provided for by law. Will, in law, is the ability to control one's actions and manifestation from the outside, conscious regulation of one's behaviour, which is not limited to the legally defined possibility of behaviour. It is noted, that freedom has a passive character as the possibility of specific behaviour, and will is the active use of one's rights and opportunities. Will is the active use of freedom. The author emphasizes that although free will has a transcendent basis, it is inherent in law, confirmed by its global manifestation in legal science and practice. It is emphasized, that free will is a multi-layered, complex legal concept with a fundamental meaning. The position on the possibility of understanding freedom of will as a legal idea, an idea-principle, an idea-institute and an idea-norm that are not directly enshrined in normative legal acts, but reflected through the content of other legal institutions, principles and norms based on it, is substantiated. It is proved, that in the broadest sense, freedom of will in law is a legal idea, and the author's definition is proposedМета дослідження – визначити правову природу свободи волі, її поняття та місця в системі права як ідеї, принципу та норми. Методи дослідження були обрані з урахуванням поставленої мети й завдань: загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового пізнання правових явищ. Зокрема були застосовані наступні методи дослідження: порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний, діалектичний та інші. Зазначені методи використовувалися в їх взаємозалежності. Методологія містить відомості про філософські аспекти, методологічні основи наукового пізнання, вивчення структури та основних етапів дослідження. В дослідженні розглядається поєднанні двох дефініцій, свобода та воля, з урахуванням правової специфіки. Доводиться, що свобода в праві – це можливість поведінки незабороненої законодавством та відсутність примусу, окрім випадків передбачених законом. Воля в праві – це здатність керувати своїми діями та їх проявом у ззовні, свідоме регулювання своєї поведінки, що не обмежується лише законодавчо визначеною можливістю поведінки. Зазначається, що свобода носить пасивний характер як можливість певної поведінки, а воля є активним використання своїх прав та можливостей. Воля є активним використання свободи. Автор наголошує, що хоча свобода волі має трансцендентну основу, вона є іманентною для права, що підтверджується її глобальним проявом у юридичній науці та практиці. Наголошується, що свобода волі є багатошаровим, складним правовим поняттям, яке має фундаментальне значення. Обґрунтовується позиція про можливість розуміння свободи волі як правової ідеї, ідеї-принципу, ідеї-інституту та ідеї-норми які прямо не закріплені в нормативно-правових актах, але відображені через зміст інших правових інститутів, принципів та норм, що ґрунтуються на ній. Доводиться, що в найбільш широкому розумінні свобода волі в праві є правовою ідеєю і запропоновано її авторське визначенн