Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Abstract
У статті на основі звернення до методології соціології знання актуалізовано когнітивний компонент в структурі історичної пам’яті. Наголошено, що пам’яті, як знанню про минуле, притаманний динамічний характер, що є наслідком як природного процесу забування, так і цілеспрямованої державної політики з переписування історії з метою використання її легітимаційного потенціалу, позаяк історична пам'ять становить соціокультурне підґрунтя життєвого світу, є джерелом індивідуальної і колективної ідентичності, потужним чинником соціальної інтеграції та консолідації соціуму. Наголошено, що оновлена (переписана) історія сама потребує легітимації. Однак критерієм легітимації її не може повною мірою слугувати чинник істинності в описі подій минулого, оскільки звернення історика до минулого неминуче відбувається з перспективи власної суб’єктивності. До релятивації історичної істини також призводить і лінгвістично-риторична трансформація історіології в сучасну постметафізичну добу. Аби уникнути «конфлікту пам’яті» за умови розколотої ідентичності в суспільстві, звернення до чинника історичної пам ’яті потребує визначення з філософсько-етичною моделлю соціально-політичної дії: або з перспективи етики блага (етноетики), або з перспективи універсалістської етики.Introduction. For our country which once again found itself at the civilization crossroads of its historical development the issue of historical memory of the nation became extremely urgent. Under these conditions distinct trends of history rewriting are formed in the state policy of memory that actualized the problem of its legitimation.
The purpose of the article is explication of the heuristic potential of the discursive-ethical methodology of modern communicative practical philosophy for solving the needs or at least mitigating the whole complex of issues associated with legitimation of historical memory.
Methods. The phenomenon of historical memory is revealed on the basis of defining the content of the cognitive component in the structure of historical memory by referring to the methodology of knowledge sociology. Important vectors of its genesis and modern transformation are researched in the methodological horizon of the critical philosophy of history and methodological innovations ofpostmodernist historiology.
Results of the research. In the article it is presented that memory as knowledge about the past is inherent with dynamic nature which is the consequence of both natural forgetting process and purposeful state policy on history rewriting with the aim to use its legitimate potential because historical memory is the socio-cultural foundation of the living world, it is the source of individual and collective identity and a powerful factor in social integration and society consolidation. It is claimed that the updated (rewritten) history itself needs legitimation. However, the criterion of its legitimation can not serve to the full extent as a
factor of truth in description of the events in the past because the historian's appeal to the past inevitably occurs from the perspective of his own subjectivity.
Novelty of the research results. It is proved that discourse-ethical methodology enables to harmonize such vectors as universal/contextual in the aspect of solving the problems concerning historical memory legitimation by means of achieving intersubjective understanding in the communicative process of all interested parties on the basis of compliance with a number ofpriori prerequisites for its organization.
Conclusions. Historical memory reveals the ability to function as a powerful lever for legitimizing of social institutions, social forms of life and state policy. However, on the other hand, it itself as a factor of spirituality needs legitimation not only because of history politicization - "memory conflict” of its carriers, but also due to the purely internal problems of historiography - the "memories conflict" having been generated in particular by its methodological innovations
