Рецензія на книгу: Таирова-Яковлева Т.Г. Мазепа. – Москва: Молодая гвардия, 2007. – 271 с.: ил. – (Жизнь замечат. людей: Сер. биогр.; Вып.1041

Чухліб, Т.

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)

494розглядає доробки Я. Красінського, М. Кромера, С. Сарницького, Ш. Старовольського, 2.2 – Й. Деція, Б. Папроцького, і Аноніма 1589 р., 2.3 – Я.Красінського, С. Оржельського, Р. Ґейденстейна, Й. Бєльського, Б. Папроцького, С. Любеньського, Я. Петриція, Я. Собеського, Ш. Старовольського, П. Пясецького, А. Фредро.Частина друга є додатком, що містить в собі як оригінальні тексти, що досліджувалися в другому розділі так і їх класичні переклади польською і російською мовами (174 с.). Це, в свою чергу, підкреслює багатогранність дослідження Д. Вирського оскільки робота стає в пригоді не тільки історикам але й мовознавцям.Чухліб Тарас(Київ)ВИДАТНА ЛЮДИНА РОСІЇ – ІВАН МАЗЕПА ?!Таирова-Яковлева Т.Г. Мазепа. – Москва: Молодая гвардия, 2007. – 271 с.: ил. – (Жизнь замечат. людей: Сер. биогр.; Вып.1041.З великим зацікавленням, а інколи й щирою корпоративною заздрістю спостерігаю за довголітньою плідною науковою творчістю відомої російської дослідниці Тетяни Яковлєвої (після одруження вона додала до свого прізвища й  звучне, чоловіче – Таірова). Ще у 1994 р. такий непідробний інтерес до українознавчих студій уродженки колишнього Ленінграда, а нині - Санкт-Петербурга, спричинив до написання у співавторстві з професором Валерієм Степанковим рецензії на кандидатську дисертацію пані Тетяни, яка була захищена в Інституті історії України НАН України. Але для широкого загалу доробок росіянки став відомий лише з публікацією в Україні у 1998 р. її першої ґрунтовної книги “Гетьманщина в другій половині 50-х років ХVІІ століття. Причини і початок Руїни” (вид-во “Основи”).Поява цієї солідної наукової монографії викликала ряд рецензій, серед яких особливо вирізнялася полеміка між професором Віктором Горобцем і Авторкою на сторінках “Українського гуманітарного огляду”. Однак, пані Тетяна має козацький характер, адже не злякалася численних критичних зауважень та полемічних випадів, а стала ще з більшим запалом працювати над продовженням розробки такої дражливої й до певного часу табуйованої в світовій історичній науці тематики як українська “Руїна”. У кінцевому результаті маємо її другу грунтовну монографію “Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради – 2 до Андрусівської угоди (1659 – 1667 рр.)” (К.,2003; вид-во Соломії Павличко “Основи”). Вона вже дістала гідну оцінку не лише серед українських чи російських, але й інших зарубіжних вчених. На основі тематики останньої книги пані Тетяна у 2004 році захистила ступінь доктора історичних наук у Санкт-Петербурзькому державному університеті, відроджуючи тим самим не лише багатовікові традиції українознавчих досліджень у цьому відомому навчальному закладі, але й вперше за багато років захистила дисертацію з історії української державності на теренах сусідньої та братньої Росії.Нова книга історика із Санкт-Петербурга під назвою “Мазепа”, що вийшла друком у поважному московському видавництві “Молода гвардія” в серії біографій “Життя видатних людей” (нагадаємо, що ця серія була започаткована ще у 1890 р. нашим земляком Ф. Павленковим і продовжена у 1933 р.) стала справжньою сенсацією в межах не лише Російської Федерації, а й на усьому пострадянському просторі.Не дивно, що особливу увагу поява такої монографії викликала в Україні, де протягом 70 років тоталітарного комуністичного режиму про життя та діяльність довголітнього гетьмана Івана Мазепу, який правив у 1687–1708 рр. на Лівобережній (а протягом 4951704–1708 рр. і на Правобережжі) Україні, заборонялося говорити навіть пошепки, а якщо й писати то лише у чорних фарбах – “зрадник”, “злодій”, “запроданець” і т. д. Хоча такі українські історики як Микола Костомаров, Олександр Лазаревський, Федір Уманець, Михайло Грушевський, Борис Крупницький, Микола Андрусяк, Наталя Полонська-Василенко, Олександр Оглоблин, Вадим Дядиченко, Олена Апанович, Валерій Смолій, Юрій Мицик, Орест Субтельний, Сергій Павленко, Віктор Горобець, Олексій Струкевич, В’ячеслав Станіславський, Олексій Кресін кожний у свій час спростували усі ці видумані міфи своїми багатьма переконливими академічними й науково-популярними працями.Треба відзначити, що чергова книга з серії “ЖЗЛ”  написана чудовим літературним стилем й читається не як “суха” наукова монографія, а немовби захоплюючий історичний роман, з сторінок якого до читача звертаються “оживлені” через багато століть образи не тільки гетьмана Івана Мазепи, але й багатьох його сучасників – лівобережного гетьмана Івана Самойловича, кошових отаманів Івана Сірка і Кості Гордієнка, генеральних писарів Василя Кочубея і Пилипа Орлика, генерального осавула Михайла Миклашевського і генерального хорунжого Івана Ломиковського, полковників Івана Скоропадського, Данила Апостола, Семена Палія, Іллі Новицького, батька гетьмана Степана-Адама і матері Марини-Магдалини (Мокієвської), батуринського ігумена Данила Тупталенка (майбутнього святого Димитрія Ростовського), багатьох інших наставників, сподвижників і соратників Мазепи, в т. ч. високих сановників і церковно-культурних діячів Московії-Росії – патріарха Йоакима, родини Наришкіних, В. Голіцина, П. Прозоровського, В. Долгорукого, Л. Неплюєва, О. Українцева, Ф. Шакловитого, Л. Лопухіним, С. Медвєдєва та ін. Особлива увага, зазвичай, звернена на політичні й приватно-публічні стосунки між гетьманом Мазепою з одного боку та з другого – російською царицею Софією і царем Петром І, шведським королем Карлом XII Густавом, польським королями Яном ІІІ Собеським і Станіславом Лещинським, іншими монархами Центрально-Східної та Південно-Східної Європи.Відрадно, що пані Тетяна не займалася художнім вимислом, а чітко, згідно з проблемно-хронологічним методом, йшла у своєму викладі за доступними їй джерелами. Саме опертя на фундаментальну джерельну основу вигідно відрізняє цю книгу серед іншої історичної літератури, що виходить друком як в Росії так і в Україні. У розділах під назвами: “Козацька Україна. Сім’я Мазеп”, “Дитинство і юність Мазепи”, “Шлях до гетьманської булави”, “Початок гетьманування: Мазепа і Голіцин”, “Кримський похід і переворот Наришкіних”, “На початку славних справ”, “Мазепа і “народні герої” – Палій і Петрик”, “Азовські походи”, “Учень Макіавелі”, “Гетьман обох сторін”, “Тріумф перед крахом”, “Переговори з шведською партією” пані Яковлєва не лише розкрила основні біографічні сюжети пов’язані з особистим життям, державною, військово-політичною та дипломатичною діяльністю свого Героя, але й вдало розставила акценти щодо оцінки тих чи інших його справ.“Природжений політик, талановитий полководець і дипломат, людина відважна, чесна й цілеспрямована – він був відображенням епохи українського духовного відродження і розквіту козацтва. Поет і філософ, високо освічений, казково багатий...” – саме так характеризує російський вчений видатного українського гетьмана Івана Мазепу.Символічно, що на відміну від інших своїх російських (а також окремих українських) колег Авторка визнає існування наприкінці XVII – на початку XVIII ст. європейської держави – Гетьманщини.Разом із загалом позитивною високою оцінкою книги українознавця (а п. Т. Яковлєва є директором Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету) тим, хотілося б зробити окремі зауваження конструктивного характеру. Насамперед, впадає у вічі певна “нелюбов” пані Тетяни до своїх попередників. Так, наприклад, вже на першій сторінці Вступу вона пише, що такі видатні вчені-історики як Микола Костомаров і Михайло Грушевський “поверхово зверталися до гетьманування Мазепи, не вивчали його серйозно та обмежувалися першим тенденційним враженням 496без глибокого аналізу джерел”. Відразу ж хочемо зазначити, що це не так, а доробок вищеназваних достойників є значним внеском до світової історичної науки й базується на величезній архівній базі. Хочемо також стати і на захист запорозьких козаків, яких у книзі названо (мовою оригіналу) рицарями “ножа і топора” (C. 27), однак насправді вони були швидше Лицарями Шаблі та Мушкету.  На жаль, пані Т. Яковлєва обминула й складні питання участі України та Росії у Великій Північній війні 1700–1721 рр., яка за словами Олександра Оглоблина мала особливе значення в світовій історії. Відомо ж бо, що змагання двох потужних імперських структур – Шведського королівства та Московського царства за право бути “вода рем світу” в Північній та Східній Європі завершилися на користь останньої, але не на користь Українському гетьманату на чолі з її видатним правителем Іваном Мазепою.Хоча наші зауваги не применшили чудового враження від прочитаного. А, отже, від імені своїх колег-козакознавців з відділу історії України середніх віків і раннього нового часу на чолі з академіком НАН України Валерієм Смолієм, а також Науково-дослідного інституту Козацтва щиро вітаємо знану російську дослідницю з черговим успіхом.Кононенко Василь(Київ)[ОГЛЯД] РLOKHY S. ТSARS AND СOSSACKS:А STUDY OF ІCONOGRAPHY. – СAMBRIGE, 2002. – 102 р.Праця канадського історика Сергія Плохія „Царі та козаки: студії з іконографії” присвячена взаємовідносинам між московськими царями та козацтвом. Книга складається з шести розділів в яких досліджується розвиток та тенденції взаємин між царською владою та козацьким надстановим прошарком у Гетьманщині.Перший розділ присвячено козацькій ідентичності як виразу суспільно-політичного світосприймання козацтва1. Автор розглядає козацький автономізм через хозарську та малоросійську ідеї. „Хозарська ідея козацьких інтелектуалів на початку XVIII ст. мала певні риси, що пов’язували її з польським сарматським міфом”2, що був основою польської шляхетської організації суспільства. Плохій підкреслює, що „хозарський міф суперечив етногенетичній легенді, створеній прихильниками малоросійської ідеї за якою східні слов’яни були нащадками... шостого сина Іафета”. Крім того, „хозарський міф секуляризував генеалогію козацтва і розірвав релігійний зв’язок між Гетьманщиною та Москвою”3. За С. Плохієм автономістські ідеї у своєму розвитку мали різні тенденції. Так, поразка виступу Мазепи та обмеження козацької автономії сприяли подальшому  розвитку малоросійської ідеї4. А політична свідомість 60-х XVIII ст. як прояв піднесення автономізму розглядається автором в якості синтезу малоросійської та хозарської ідей. Наприклад, автор звертає увагу на акцентуванні уваги С. Дівовичем, що Мала Росія – нова назва давніх хозар5.Дві наступні частини книги розглядають іконографію козацького образу ікони Покрови. У цих розділах автор показує іконописання як невід’ємну рису суспільно-політичних уявлень та ідей інтелектуальної еліти (козацької та церковної) Гетьманщини6. С. Плохій відзначає надзвичайно вагоме місце іконописання у Гетьманщині. „Трансформація політичних, соціальних, культурних та релігійних цінностей козацької та релігійної еліт Гетьманщини знайшла вираження у великій кількості пам’яток мистецтва, серед яких іконографія займає особливе місце. На той час в Україні фінансовою підтримкою 

Видатна людина Росії – Іван Мазепа ?!

http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/123456789/10542/1/48-Chukhlib.pdf

Видатна людина Росії – Іван Мазепа ?!

Abstract

Similar works

Full text

Available Versions

Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України (Vernadsky National Library of Ukraine)