Діагностика механічної асфіксії – досвід іноземних країн (огляд літератури)

The aim of this study is to establish modern, global trends in the diagnosis of mechanical asphyxia. Materials and methods: search and bibliographic method (theoretical analysis, systematization and classification of library catalogues, printed and electronic sources on mechanical asphyxia) from open anchor databases Scopus preview, Web of Science and using information retrieval systems Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect on the Internet. Results: mechanical asphyxia, as one of the most common types of violent death, ranks first among deaths from mechanical injuries. Its study is of great interest among medical scientists in various fields, especially for resuscitators and forensic experts. Establishing the causes of asphyxia, clinical and morphological manifestations, and the consequences that unfortunately most often lead to death. With the rapid development of society, science is also developing rapidly, and the latest sensitive methods of diagnosing diseases are emerging. However, unfortunately, in the post-Soviet space, the diagnosis of most pathological conditions, including asphyxia, is determined by experience and sensory organs, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine. Given the peculiarities of the pathophysiological processes of the asphyxiation state and their manifestations in the body, doctors should rely primarily on general knowledge about hypoxic and asphyxiation disorders, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine. Conclusions: at present, the diagnosis of asphyxia consists of many morphological features. Failure to take into account the state of the body, the presence of chronic diseases, and drug or alcohol intoxication at the time of asphyxiation complicate the diagnosis. Detection of individual clinical manifestations or morphological features does not allow asserting its lifelong origin. Therefore, it is necessary to use modern research methods that should expand the possibilities of forensic diagnosis of the viability of injuries in terms of evidence-based medicine and provide forensic experts with a scientific basis for their results. One such method is immunohistochemical, which is gaining popularity and consolidating its position in the EU, China, Japan and America. In addition, this method is well-established and widespread in morphological studies of differential diagnosis of tumours. Some scientific works prove the expediency of using the immunohistochemical method to solve the problems of forensic expert practice, which is an actual scientific and practical taskЦель данного исследования состоит в установлении современных, мировых трендов при диагностике механической асфиксии. Материалы и методы: поисково-библиографический метод (теоретический анализ, систематизация и классификация библиотечных каталогов, печатных и электронных ресурсов касающихся вопросов механической асфиксии) из открытых научных баз Scopus preview, Web of Science и при помощи информационно-поисковых систем Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect в сети интернет. Результаты: Механическая асфиксия, как один из самых распространенных видов насильственной смерти занимает первые строчки среди случаев смерти от механических повреждений. Ее изучение представляет большую заинтересованность среди ученых медиков разных отраслей, в первую очередь, это касается врачей реаниматологов и судебно-медицинских экспертов. Установления причин возникновения асфиксии, клинических и морфологических проявлений, и последствий, которые, к сожалению чаще всего приводят к смерти. Со стремительным развитием общества также быстро развивается и наука, появляются новые чувствительные методы диагностики заболеваний Но, к сожалению на территории стран постсоветского пространства диагностика большинства патологических состояний, в том числе и асфиктического состояния определяются с помощью опыта и органов чувств. Учитывая особенности течения патофизиологических процессов состояния асфиксии и их проявлений в организме, врачам следует опираться, в первую очередь, на общие знания о гипоксии и асфиктических нарушениях, которые определяются при помощи инструментальных методов исследования с соблюдением требований доказательной медицины. Выводы: В настоящее время диагностика асфиксии состоит из многих морфологических признаков. Не учитывание общего состояния организма, наличие хронических заболеваний, наркотического или алкогольного опьянения на момент возникновения асфиктического состояния, это все усложняет установление диагноза. Выявление отдельных клинических проявлений или морфологических признаков не дают возможность утверждать о прижизненности его происхождения. Поэтому необходимо использовать современные методы исследования, которые должны расширить возможности судебно-медицинской диагностики прижизненности повреждений с точки зрения доказательной медицины и предоставить судебно-медицинским экспертам научное обоснование их выводов. Одним из таких методов является иммуногистохимический, который набирает популярность и закрепляет свои позиции в странах ЕС, Китае, Японии и Америке. Также этот метод хорошо зарекомендовал себя и достаточно распространен в морфологических исследованиях дифференциальной диагностики опухолей. Отдельные научные работы доказывают целесообразность использования иммуногистохимического метода для решения задач судебно-медицинской экспертной практики, который представляет собой обусловленное временем актуальное научно - практическое заданиеМетою даного дослідження є встановлення сучасних, світових трендів у діагностиці механічної асфіксії Матеріали та методи: пошуково-бібліографічний метод (теоретичний аналіз, систематизація і класифікація бібліотечних каталогів, друкованих та електронних джерел з питань механічної асфіксії) з відкритих наукових баз Scopus preview, Web of Science та за допомогою інформаційно – пошукових систем Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect в мережі інтернет. Результати: Механічна асфіксія, як один із найпоширеніших видів насильницької смерті займає перші рядки серед випадків смерті від механічних ушкоджень. ЇЇ вивчення становить велику зацікавленість серед науковців медиків різних галузей, в першу чергу, це стосується лікарів реаніматологів і судово-медичних експертів. Встановлення причин виникнення асфіксії, клінічних і морфологічних проявів, і наслідків, які нажаль частіше за все призводять до смерті. Зі стрімким розвитком суспільства також швидко розвивається і наука, з’являються новітні чутливі методи діагностики захворювань. Але нажаль на теренах країн пострадянського простору діагностика більшості патологічних станів, зокрема і асфіктичні стани визначаються за допомогою досвіду і органів відчуття. Враховуючи особливості перебігу патофізіологічних процесів асфіктичного стану та їх проявів в організмі, лікарям слід опиратися, в першу чергу, на загальні знання про гіпоксичні і асфіктичні порушення, які виявляються інструментальними методами дослідження з дотриманням вимог доказової медицини. Висновки: На теперішній час діагностика асфіксії складається з багатьох морфологічних ознак. Не врахування стану організму, наявність хронічних захворювань, наркотичного або алкогольного сп’яніння на момент виникнення асфіктичного стану, це все ускладнює встановлення діагнозу. Виявлення окремих клінічних проявів чи морфологічних ознак не дають змогу стверджувати про його зажиттєве походження. Тому необхідно використовувати сучасні методи дослідження, які мають розширити можливості судово-медичної діагностики зажиттєвості ушкоджень з точки зору доказової медицини та надати судово-медичним експертам наукове обґрунтування їх підсумків. Одним із таких методів є імуногістохімічний, який набирає популярності та закріплює свої позиції в країнах ЄС, Китаї, Японії та Америці. Також цей метод добре зарекомендований та поширений в морфологічних дослідженнях диференційної діагностики пухлин. Окремі наукові праці доводять доцільність використання імуногістохімічного методу для вирішення завдань судово-медичної експертної практики, який являє собою зумовлене часом актуальне наукове практичне завданн

Аналіз ролі вірусних енцефалітів в розвитку епілептичних нападів і епілепсії

The aim – to determine the role of viral lesions of the central nervous system (CNS) in the development of epileptic seizures and epilepsy.Materials and methods: analysis of scientific literature data. The review discusses the role of non-epidemic viral encephalitis and human immunodeficiency virus in the development of acute epileptic seizures and epilepsy; epidemiological data and risk factors.Results. Viral infections are often complicated by acute (early) epileptic seizures and causes the risk of further epilepsy. The mechanisms of development of early and late seizures differ. Except herpetic encephalitis, in which risk of epilepsy in early seizures is up to 60 %, the risk of late seizures in other viral encephalitis hasn't been determined. Timely treatment of viral infections and early seizures reduces the risk of epilepsy. Treatment of epilepsy with infectious lesions of the central nervous system and other types of symptomatic epilepsy is similar, and the antiepileptic drug is determined by the semiology of seizures. The interaction between it and anti-infective drugs can change the concentration in the blood of each of them, which will lead to reduced effectiveness or toxicity. This is especially important for individuals with human immunodeficiency virus infection in whom antiretroviral drugs have significant interactions with antiepileptic drugs. Since epileptic activity of the brain is associated with the severity and complications of the underlying infection, early aggressive therapy prevents the development of late seizures and epilepsy.Conclusions. CNS infections account for 15 % of all newly diagnosed symptomatic epileptic seizures. The 20-year risk of unprovoked seizures and epilepsy after CNS infections ranges from 2.4 % to 22 %. The risk depends on the etiology, location of the lesion and the severity; it is high in herpes-associated encephalitisЦель – определить роль вирусных поражений центральной нервной системы (ЦНС) в развитии эпилептических припадков и эпилепсии.Материалы и методы: анализ данных научной литературы. В обзоре обсуждается роль неэпидемических вирусных энцефалитов и вируса иммунодефицита человека в развитии острых эпилептических припадков и эпилепсии, проанализированы эпидемиологические данные и факторы риска.Результаты. Вирусные инфекции часто осложняются эпилептическими припадками в острой фазе заболевания (ранними приступами) и приводят к повышенному риску эпилепсии в дальнейшем. Механизмы развития ранних и поздних судорог разные. Исключая герпетический энцефалит, когда риск эпилепсии при ранних приступах – до 60 %, риск развития поздних припадков при других вирусных энцефалитах не определен. Своевременное лечение вирусной инфекции и ранних судорог снижает риск развития эпилепсии. Лечение эпилепсии при инфекционном поражении ЦНС и других видах симптоматической эпилепсии аналогичны, а противоэпилептический препарат определяется семиологией приступов. Взаимодействие между ним и противоинфекционными препаратами может изменить концентрацию в крови каждого из них, что приведет к снижению эффективности или к токсичности. Это особенно важно для лиц с инфекцией вирусом иммунодефицита человека, у которых антиретровирусные средства имеют значительную взаимодействие с противоэпилептическими препаратами. Поскольку эпилептическая активность мозга связана с тяжестью и осложнениями основной инфекции, ранняя агрессивная терапия предотвращает развитие поздних припадков и эпилепсии.Выводы. Инфекции ЦНС приводят к 15 % всех случаев впервые выявленных симптоматических эпилептических припадков. 20-летний риск непровоцированных припадков и эпилепсии после инфекций ЦНС составляет от 2,4 % до 22 %. Риск зависит от этиологии, локализации поражения и тяжести; он высокий при герпетических энцефалитахМета – з’ясування ролі вірусних уражень центральної нервової системи (ЦНС) у розвитку епілептичних нападів і епілепсії.Матеріали та методи: аналіз даних наукової літератури. В огляді дискутується роль неепідемічних вірусних енцефалітів та вірусу імунодефіциту людини у розвитку гострих епілептичних нападів і епілепсії, проаналізовано сучасні епідеміологічні дані та фактори ризику.Результати. Показано, що вірусні інфекції часто ускладнюються епілептичними нападами в гострій фазі захворювання (ранніми нападами) і призводять до підвищеного ризику розвитку епілепсії в подальшому. Механізми розвитку ранніх і пізніх судом різні. Виключаючи герпетичний енцефаліт, коли ризик епілепсії за ранніх нападів – до 60 %, ризик розвитку пізніх судом під час інших вірусних енцефалітів достеменно не з’ясовано. Своєчасне лікування вірусної інфекції і ранніх судом може знизити ризик розвитку епілепсії. Лікування епілепсії внаслідок інфекційного ураження ЦНС аналогічне іншим симптоматичним епілепсіям, а протиепілептичний препарат обирається відповідно до семіології нападів. Взаємодія між ним та препаратами протиінфекційної дії може суттєво змінити концентрацію в крові кожного з них, що призведе до зниження ефективності або до токсичності. Це особливо важливо для осіб з інфекцією вірусом імунодефіциту людини, у яких антиретровірусні засоби мають значну взаємодію з протиепілептичними препаратами. Оскільки напади та епілепсія пов’язані з тяжкістю та ускладненнями основної інфекції, рання агресивна терапія запобігає розвитку пізніх судом та епілепсії.Висновки. Інфекції центральної нервової системи (ЦНС) призводять до 15 % всіх випадків вперше виявлених симптоматичних епілептичних нападів. 20-річний ризик непровокованих нападів і епілепсії після інфекцій ЦНС складає від 2,4 % до 22 %. Ризик залежить від етіології інфекції, локалізації ураження і тяжкості; він високий за герпетичних енцефаліті

Аналіз ролі вірусних енцефалітів в розвитку епілептичних нападів і епілепсії

The aim – to determine the role of viral lesions of the central nervous system (CNS) in the development of epileptic seizures and epilepsy.Materials and methods: analysis of scientific literature data. The review discusses the role of non-epidemic viral encephalitis and human immunodeficiency virus in the development of acute epileptic seizures and epilepsy; epidemiological data and risk factors.Results. Viral infections are often complicated by acute (early) epileptic seizures and causes the risk of further epilepsy. The mechanisms of development of early and late seizures differ. Except herpetic encephalitis, in which risk of epilepsy in early seizures is up to 60 %, the risk of late seizures in other viral encephalitis hasn't been determined. Timely treatment of viral infections and early seizures reduces the risk of epilepsy. Treatment of epilepsy with infectious lesions of the central nervous system and other types of symptomatic epilepsy is similar, and the antiepileptic drug is determined by the semiology of seizures. The interaction between it and anti-infective drugs can change the concentration in the blood of each of them, which will lead to reduced effectiveness or toxicity. This is especially important for individuals with human immunodeficiency virus infection in whom antiretroviral drugs have significant interactions with antiepileptic drugs. Since epileptic activity of the brain is associated with the severity and complications of the underlying infection, early aggressive therapy prevents the development of late seizures and epilepsy.Conclusions. CNS infections account for 15 % of all newly diagnosed symptomatic epileptic seizures. The 20-year risk of unprovoked seizures and epilepsy after CNS infections ranges from 2.4 % to 22 %. The risk depends on the etiology, location of the lesion and the severity; it is high in herpes-associated encephalitisЦель – определить роль вирусных поражений центральной нервной системы (ЦНС) в развитии эпилептических припадков и эпилепсии.Материалы и методы: анализ данных научной литературы. В обзоре обсуждается роль неэпидемических вирусных энцефалитов и вируса иммунодефицита человека в развитии острых эпилептических припадков и эпилепсии, проанализированы эпидемиологические данные и факторы риска.Результаты. Вирусные инфекции часто осложняются эпилептическими припадками в острой фазе заболевания (ранними приступами) и приводят к повышенному риску эпилепсии в дальнейшем. Механизмы развития ранних и поздних судорог разные. Исключая герпетический энцефалит, когда риск эпилепсии при ранних приступах – до 60 %, риск развития поздних припадков при других вирусных энцефалитах не определен. Своевременное лечение вирусной инфекции и ранних судорог снижает риск развития эпилепсии. Лечение эпилепсии при инфекционном поражении ЦНС и других видах симптоматической эпилепсии аналогичны, а противоэпилептический препарат определяется семиологией приступов. Взаимодействие между ним и противоинфекционными препаратами может изменить концентрацию в крови каждого из них, что приведет к снижению эффективности или к токсичности. Это особенно важно для лиц с инфекцией вирусом иммунодефицита человека, у которых антиретровирусные средства имеют значительную взаимодействие с противоэпилептическими препаратами. Поскольку эпилептическая активность мозга связана с тяжестью и осложнениями основной инфекции, ранняя агрессивная терапия предотвращает развитие поздних припадков и эпилепсии.Выводы. Инфекции ЦНС приводят к 15 % всех случаев впервые выявленных симптоматических эпилептических припадков. 20-летний риск непровоцированных припадков и эпилепсии после инфекций ЦНС составляет от 2,4 % до 22 %. Риск зависит от этиологии, локализации поражения и тяжести; он высокий при герпетических энцефалитахМета – з’ясування ролі вірусних уражень центральної нервової системи (ЦНС) у розвитку епілептичних нападів і епілепсії.Матеріали та методи: аналіз даних наукової літератури. В огляді дискутується роль неепідемічних вірусних енцефалітів та вірусу імунодефіциту людини у розвитку гострих епілептичних нападів і епілепсії, проаналізовано сучасні епідеміологічні дані та фактори ризику.Результати. Показано, що вірусні інфекції часто ускладнюються епілептичними нападами в гострій фазі захворювання (ранніми нападами) і призводять до підвищеного ризику розвитку епілепсії в подальшому. Механізми розвитку ранніх і пізніх судом різні. Виключаючи герпетичний енцефаліт, коли ризик епілепсії за ранніх нападів – до 60 %, ризик розвитку пізніх судом під час інших вірусних енцефалітів достеменно не з’ясовано. Своєчасне лікування вірусної інфекції і ранніх судом може знизити ризик розвитку епілепсії. Лікування епілепсії внаслідок інфекційного ураження ЦНС аналогічне іншим симптоматичним епілепсіям, а протиепілептичний препарат обирається відповідно до семіології нападів. Взаємодія між ним та препаратами протиінфекційної дії може суттєво змінити концентрацію в крові кожного з них, що призведе до зниження ефективності або до токсичності. Це особливо важливо для осіб з інфекцією вірусом імунодефіциту людини, у яких антиретровірусні засоби мають значну взаємодію з протиепілептичними препаратами. Оскільки напади та епілепсія пов’язані з тяжкістю та ускладненнями основної інфекції, рання агресивна терапія запобігає розвитку пізніх судом та епілепсії.Висновки. Інфекції центральної нервової системи (ЦНС) призводять до 15 % всіх випадків вперше виявлених симптоматичних епілептичних нападів. 20-річний ризик непровокованих нападів і епілепсії після інфекцій ЦНС складає від 2,4 % до 22 %. Ризик залежить від етіології інфекції, локалізації ураження і тяжкості; він високий за герпетичних енцефаліті

Diagnostics of Mechanical Asphyxia – Experience of Foreign Countries (Literature Review)

The aim of this study is to establish modern, global trends in the diagnosis of mechanical asphyxia. Materials and methods: search and bibliographic method (theoretical analysis, systematization and classification of library catalogues, printed and electronic sources on mechanical asphyxia) from open anchor databases Scopus preview, Web of Science and using information retrieval systems Google Scholar, Open Ukrainian Citation Index (OUCI), ScienceDirect on the Internet. Results: mechanical asphyxia, as one of the most common types of violent death, ranks first among deaths from mechanical injuries. Its study is of great interest among medical scientists in various fields, especially for resuscitators and forensic experts. Establishing the causes of asphyxia, clinical and morphological manifestations, and the consequences that unfortunately most often lead to death. With the rapid development of society, science is also developing rapidly, and the latest sensitive methods of diagnosing diseases are emerging. However, unfortunately, in the post-Soviet space, the diagnosis of most pathological conditions, including asphyxia, is determined by experience and sensory organs, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine. Given the peculiarities of the pathophysiological processes of the asphyxiation state and their manifestations in the body, doctors should rely primarily on general knowledge about hypoxic and asphyxiation disorders, which are determined using instrumental research methods in compliance with the requirements of evidence-based medicine. Conclusions: at present, the diagnosis of asphyxia consists of many morphological features. Failure to take into account the state of the body, the presence of chronic diseases, and drug or alcohol intoxication at the time of asphyxiation complicate the diagnosis. Detection of individual clinical manifestations or morphological features does not allow asserting its lifelong origin. Therefore, it is necessary to use modern research methods that should expand the possibilities of forensic diagnosis of the viability of injuries in terms of evidence-based medicine and provide forensic experts with a scientific basis for their results. One such method is immunohistochemical, which is gaining popularity and consolidating its position in the EU, China, Japan and America. In addition, this method is well-established and widespread in morphological studies of differential diagnosis of tumours. Some scientific works prove the expediency of using the immunohistochemical method to solve the problems of forensic expert practice, which is an actual scientific and practical tas

Analysis of the Role of Viral Encephalitis in the Development of Epileptic Seizures and Epilepsy

The aim – to determine the role of viral lesions of the central nervous system (CNS) in the development of epileptic seizures and epilepsy.Materials and methods: analysis of scientific literature data. The review discusses the role of non-epidemic viral encephalitis and human immunodeficiency virus in the development of acute epileptic seizures and epilepsy; epidemiological data and risk factors.Results. Viral infections are often complicated by acute (early) epileptic seizures and causes the risk of further epilepsy. The mechanisms of development of early and late seizures differ. Except herpetic encephalitis, in which risk of epilepsy in early seizures is up to 60 %, the risk of late seizures in other viral encephalitis hasn't been determined. Timely treatment of viral infections and early seizures reduces the risk of epilepsy. Treatment of epilepsy with infectious lesions of the central nervous system and other types of symptomatic epilepsy is similar, and the antiepileptic drug is determined by the semiology of seizures. The interaction between it and anti-infective drugs can change the concentration in the blood of each of them, which will lead to reduced effectiveness or toxicity. This is especially important for individuals with human immunodeficiency virus infection in whom antiretroviral drugs have significant interactions with antiepileptic drugs. Since epileptic activity of the brain is associated with the severity and complications of the underlying infection, early aggressive therapy prevents the development of late seizures and epilepsy.Conclusions. CNS infections account for 15 % of all newly diagnosed symptomatic epileptic seizures. The 20-year risk of unprovoked seizures and epilepsy after CNS infections ranges from 2.4 % to 22 %. The risk depends on the etiology, location of the lesion and the severity; it is high in herpes-associated encephaliti

Risk for Major Bleeding in Patients Receiving Ticagrelor Compared With Aspirin After Transient Ischemic Attack or Acute Ischemic Stroke in the SOCRATES Study (Acute Stroke or Transient Ischemic Attack Treated With Aspirin or Ticagrelor and Patient Outcomes)

Abstract: Background: Patients with minor acute ischemic stroke or transient ischemic attack are at high risk for subsequent stroke, and more potent antiplatelet therapy in the acute setting is needed. However, the potential benefit of more intense antiplatelet therapy must be assessed in relation to the risk for major bleeding. The SOCRATES trial (Acute Stroke or Transient Ischemic Attack Treated With Aspirin or Ticagrelor and Patient Outcomes) was the first trial with ticagrelor in patients with acute ischemic stroke or transient ischemic attack in which the efficacy and safety of ticagrelor were compared with those of aspirin. The main safety objective was assessment of PLATO (Platelet Inhibition and Patient Outcomes)\u2013defined major bleeds on treatment, with special focus on intracranial hemorrhage (ICrH). Methods: An independent adjudication committee blinded to study treatment classified bleeds according to the PLATO, TIMI (Thrombolysis in Myocardial Infarction), and GUSTO (Global Use of Strategies to Open Occluded Coronary Arteries) definitions. The definitions of ICrH and major bleeding excluded cerebral microbleeds and asymptomatic hemorrhagic transformations of cerebral infarctions so that the definitions better discriminated important events in the acute stroke population. Results: A total of 13 130 of 13 199 randomized patients received at least 1 dose of study drug and were included in the safety analysis set. PLATO major bleeds occurred in 31 patients (0.5%) on ticagrelor and 38 patients (0.6%) on aspirin (hazard ratio, 0.83; 95% confidence interval, 0.52\u20131.34). The most common locations of major bleeds were intracranial and gastrointestinal. ICrH was reported in 12 patients (0.2%) on ticagrelor and 18 patients (0.3%) on aspirin. Thirteen of all 30 ICrHs (4 on ticagrelor and 9 on aspirin) were hemorrhagic strokes, and 4 (2 in each group) were symptomatic hemorrhagic transformations of brain infarctions. The ICrHs were spontaneous in 6 and 13, traumatic in 3 and 3, and procedural in 3 and 2 patients on ticagrelor and aspirin, respectively. In total, 9 fatal bleeds occurred on ticagrelor and 4 on aspirin. The composite of ICrH or fatal bleeding included 15 patients on ticagrelor and 18 on aspirin. Independently of bleeding classification, PLATO, TIMI, or GUSTO, the relative difference between treatments for major/severe bleeds was similar. Nonmajor bleeds were more common on ticagrelor. Conclusions: Antiplatelet therapy with ticagrelor in patients with acute ischemic stroke or transient ischemic attack showed a bleeding profile similar to that of aspirin for major bleeds. There were few ICrHs. Clinical Trial Registration: URL: http://www.clinicaltrials.gov. Unique identifier: NCT01994720.Abstract: BACKGROUND: Patients with minor acute ischemic stroke or transient ischemic attack are at high risk for subsequent stroke, and more potent antiplatelet therapy in the acute setting is needed. However, the potential benefit of more intense antiplatelet therapy must be assessed in relation to the risk for major bleeding. The SOCRATES trial (Acute Stroke or Transient Ischemic Attack Treated With Aspirin or Ticagrelor and Patient Outcomes) was the first trial with ticagrelor in patients with acute ischemic stroke or transient ischemic attack in which the efficacy and safety of ticagrelor were compared with those of aspirin. The main safety objective was assessment of PLATO (Platelet Inhibition and Patient Outcomes)-defined major bleeds on treatment, with special focus on intracranial hemorrhage (ICrH). METHODS: An independent adjudication committee blinded to study treatment classified bleeds according to the PLATO, TIMI (Thrombolysis in Myocardial Infarction), and GUSTO (Global Use of Strategies to Open Occluded Coronary Arteries) definitions. The definitions of ICrH and major bleeding excluded cerebral microbleeds and asymptomatic hemorrhagic transformations of cerebral infarctions so that the definitions better discriminated important events in the acute stroke population. RESULTS: A total of 13 130 of 13 199 randomized patients received at least 1 dose of study drug and were included in the safety analysis set. PLATO major bleeds occurred in 31 patients (0.5%) on ticagrelor and 38 patients (0.6%) on aspirin (hazard ratio, 0.83; 95% confidence interval, 0.52-1.34). The most common locations of major bleeds were intracranial and gastrointestinal. ICrH was reported in 12 patients (0.2%) on ticagrelor and 18 patients (0.3%) on aspirin. Thirteen of all 30 ICrHs (4 on ticagrelor and 9 on aspirin) were hemorrhagic strokes, and 4 (2 in each group) were symptomatic hemorrhagic transformations of brain infarctions. The ICrHs were spontaneous in 6 and 13, traumatic in 3 and 3, and procedural in 3 and 2 patients on ticagrelor and aspirin, respectively. In total, 9 fatal bleeds occurred on ticagrelor and 4 on aspirin. The composite of ICrH or fatal bleeding included 15 patients on ticagrelor and 18 on aspirin. Independently of bleeding classification, PLATO, TIMI, or GUSTO, the relative difference between treatments for major/severe bleeds was similar. Nonmajor bleeds were more common on ticagrelor. CONCLUSIONS: Antiplatelet therapy with ticagrelor in patients with acute ischemic stroke or transient ischemic attack showed a bleeding profile similar to that of aspirin for major bleeds. There were few ICrHs