Теорія та практика графіки для студентів спеціальність 022 «Дизайн» освітнього рівня другого (магістерського) освітньої програми 022.00.01 «Графічний дизайн»

Метою курсу «Теорія та практика графіки» є підготовка фахівця з високим рівнем художньо-дизайнерської майстерності, формування гармонійно розвинутого з індивідуальною творчою думкою спеціаліста для самостійного творчого вирішення завдань дизайнерської діяльності. Метою курсу також є засвоєння студентами необхідного обсягу знань щодо історичного розвитку мистецтва графіки, а також вивчення основних теоретичних і практичних аспектів цього виду мистецтва; усвідомити еволюційний розвиток графічних засобів художньої виразності, зрозуміти загальні закономірності розвитку й трансформації графічних технік та їх використання в сучасному мистецькому просторі

Теорія та практика графіки

Робоча програма навчальної дисципліни "Теорія та практика графіки

Теорія та практика графіки Галузь знань 02 «Культура і мистецтво» Спеціальність 022 «Дизайн» Освітній рівень другий (магістерський)

Робоча програма «Теорія та практика графіки» для студентів спеціальності 022 «Дизайн»

Теорія та практика графіки для студентів спеціальність 022 «Дизайн» освітнього рівня другого (магістерського) освітньої програми 022.00.01 «Графічний дизайн» 5 курс, 9-10 семестр

Метою курсу «Теорія та практика графіки» є підготовка фахівця з високим рівнем художньо-дизайнерської майстерності, формування гармонійно розвинутого з індивідуальною творчою думкою спеціаліста для самостійного творчого вирішення завдань дизайнерської діяльності. Метою курсу також є засвоєння студентами необхідного обсягу знань щодо історичного розвитку мистецтва графіки, а також вивчення основних теоретичних і практичних аспектів цього виду мистецтва; усвідомити еволюційний розвиток графічних засобів художньої виразності, зрозуміти загальні закономірності розвитку й трансформації графічних технік та їх використання в сучасному мистецькому просторі

Теорія та практика графіки

Робоча програма навчальної дисципліни Теорія та практика графіки Галузь знань 02 «Культура і мистецтво» Спеціальність 022 «Дизайн» Освітній рівень другий (магістерський)5 кур

"Літературні телепортації": Публій Овідій Назон як традиційний образ

Логіка дослідження підпорядкована трьом векторам наукового пошуку: опису місця Публія Овідія Назона в європейському культурному ландшафті; висвітленню процесу трансформації антика з історичної особи в літературного героя; обґрунтуванню правомірності ідентифікації образу давньоримського поета як традиційної структури.The article explores three vectors of scientific research: it describes the place of Publius Ovidius Naso in European culture, characterizes the transformation of the real Roman poet into literary character and substantiates the identification of Ovid’s figure as a traditional structure.Логика исследования подчинена трем векторам научного поиска: описанию места Публия Овидия Назона в европейском культурном ландшафте; освещению процесса трансформации антика из исторической личности в литературного героя; обоснованию правомерности идентификации образа древнеримского поэта как традиционной структуры

Сарацени – таємничий народ середньовічної України (Джерела та їхня інтерпретація)

В актових джерелах та літературі, створених в Україні у XIII–XVII ст., відносно часто згадується етнонім “сарацени”, національний зміст якого протягом майже трьох століть є предметом наукових дискусій. Єдиним містом в Україні, де існувала окрема сараценська громада, що мала гарантовані права внутрішнього самоврядування, був Львів. Перша згадка про таку громаду стосується 1346 р. Від 1654 р. поселення сараценів у Львові було заборонено через богохульство та торгівлю людьми, за тогочасною інтерпретацією. В історичній літературі, починаючи від 1829 р., етнонім “сарацен” пояснювали як назву для турків, татар, італійців з міста Сурож у Криму, циган, арабів, караїмів, половців – узагалі мусульман. Згідно з сучасним рівнем досліджень, під етнонімом “сарацени” треба розуміти, за релігією – мусульмани, за нацією (у середньовічному значенні цього слова) – спершу араби, відповідно до західних традицій часів хрестових походів, а пізніше (після XV ст.) – в основному турки та взагалі народи, що сповідували мусульманську релігію.В актовых источниках и литературе, созданных в Украине XIII–XVII ст., относительно часто встречается этноним “сарацени”, национальная составляющая которого на протяжении почти трех столетий продолжает оставаться предметом научных дискуссий. Единственным городом в Украине, где существовала отдельная сараценская община, которая пользовалась гарантированными правами внутреннего самоуправления, был Львов. Первое упоминание о такой общине относится к 1346 г. С 1654 г. поселение сараценов во Львове было запрещено из-за богохульства и торговли людьми, согласно тогдашней интерпретации. В исторической литературе, начиная от 1829 г., этноним “сарацен” объясняли как название для турок, татар, итальянцев из города Сурож в Крыму, цыган, арабов, караимов, половцев – вообще мусульман. Согласно современному уровню исследований, под этнонимом “сарацены” следует понимать, по религии – мусульмане, по нации (в средневековом понимании этого слова) – сначала арабы, соответственно западным традициям времен крестовых походов, а позднее (после XV ст.) в основном турки и, вообще, народы, которые исповедовали мусульманскую религию.In court records and literature created in Ukraine during the 13^th to the 17^th centuries there occurs a relatively frequent mentioning of the ethnic name Saracens. Its national content has been a matter of scientific discussion for almost three centuries. Lviv was the only city in Ukraine with a separate Saracen community who enjoyed guaranteed rights of self-government. The first reference to this community dates back to 1346. Since 1654 Saraсen settlement was prohibited, according to the interpretation of that time, because of blasphemy and slavery. In historical literature, from 1829 onwards, the ethnic name Saracen was explained as a general category under the name Muslims, i. e. the Turks, Tatars, and Italians from the town of Surozh in the Crimea, Gypsies, Arabs, Karaites, and Polovtsians. According to present day studies the ethnic name Saracens refers both to Muslims, and the Muslim nation in the medieval meaning of the word (primarily to the Arabs, according to the Western tradition of the time of te crusades, and after the 15^th century to the people practicing the Muslim religion, mainly to the Turks)

На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми України наприкінці ХVІІ – на початку ХІХ ст.

Книгу присвячено вивченню історії православних колегіумів України – Чернігівського, Харківського та Переяславського. В монографії на широкій документальній базі висвітлена специфіка православного колегіуму як типу навчального закладу. В результаті дослідження визначені етапи еволюції освітньої моделі, організаційні основи та змістовне наповнення навчально-виховного процесу, проаналізовано колективний портрет учнів та викладачів, відносини колегіумів із місцевим суспільством, показано прояви культурної амальгами західноєвропейської та східнослов’янської традицій. Видання розраховано на тих, хто цікавиться історією освіти на українських землях у ранньомодерну добу

підручник для курсантів та студентів вищих навч. закл.

Історія держави та права України: підручник для курсантів та студентів вищих навчальних закладів / О. М. Бандурка, М. Ю. Бурдін, О.М. Головко та ін. ; МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Харків: Майдан, 2018. – 616 с.У підручнику розглянуті стародавні держави які в минулому існували на сучасних українських територіях, та їх право, держава і право Київської Русі, утворення та становлення державного устрою Галицько-Волинського князівства, правовий статус українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, процеси державотворення і права в Запорізькій Січі, Українська Козацька держава та її право, правовий статус українських земель у період втрати державності, зокрема, суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі Російської імперії та Австрійської (Австро-Угорської) імперії, державний лад і право періоду Української революції 1917 – 1921 років та держави і права Української РСР у складі Радянського Союзу. Історія держави і права сучасної України розглянута в процесі проголошення незалежності і суверенітету України, розбудови незалежної Української держави, формування її правової системи з урахуванням того, що сучасна незалежна Україна є спадкоємцем усієї правової спадщини, яка впродовж віків створювалась на українських землях. Видання орієнтовано не лише на курсантів, студентів, слухачів, але й на тих, хто цікавиться історією вітчизняного права