Ставлення влади та суспільства Румунії до війни Росії проти України

The article examines the evolution of Ukrainian-Romanian relations, which have acquired a new quality and special significance after the start of the Russian-Ukrainian war in 2014. It is noted that for a long time the neighboring countries were largely terra incognita to each other. Since the beginning of the illegal temporary occupation of Crimea by the Russian Federation in 2014, the Republic of Romania has condemned the Kremlin’s aggressive actions and supported the territorial integrity of Ukraine, joined all European sanctions against Russia due to the violation of the territorial integrity of Ukraine, provided diplomatic support for Ukraine and its European integration course in the international arena, and deepened bilateral relations. The turning points in Ukrainian-Romanian relations were the Revolution of Dignity in 2013-2014. in Ukraine, as well as the beginning of the Russian-Ukrainian war and especially the tragic events of February 2022 – the large-scale Russian invasion of Ukraine. The day of February 24, 2022 significantly changed the perception of Ukrainians by Romanians, as well as the attitude of Ukrainians towards Romania. In particular, from the very beginning of the war, the President and Government of Romania condemned Russia's aggressive actions and, together with the public, the diaspora and the Romanian national community of Bukovina, support Ukraine and Ukrainians, providing them with comprehensive assistance, because Romanians understand, as the President of the Republic of Romania, Klaus Iohannis, emphasized, that “Ukraine is currently fighting and defending not only itself, but for all of Europe”.У статті розглянуто еволюцію українсько-румунських відносин, які набули нової якості та особливо значення після початку російсько-української війни в 2014 р. Зазначається, що тривалий час сусідні країни були багато в чому terra incognita одна до одної. Республіка Румунія з початку незаконної тимчасової окупації РФ Криму в 2014 р. засуджувала агресивні дії Кремля і підтримувала територіальну цілісність України, приєдналася до всіх європейських санкцій проти Росії через порушення територіальної цілісності України, забезпечувала дипломатичну підтримку України та її євроінтеграційний курс на міжнародній арені, поглиблювала двосторонні відносини. Поворотними подіями в українсько-румунських відносинах стали Революція гідності 2013-2014 рр. в Україні, а також початок російсько-української війни і особливо – трагічні події лютого 2022 р. – широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. День 24 лютого 2022 р. істотно змінив сприйняття румунами українців, а також ставлення українців до Румунії. Зокрема, із самого початку війни президент і уряд Румунії засудили агресивні дії Росії і разом з громадськістю, діаспорою та румунською національною спільнотою Буковини підтримують Україну та українців, надаючи їй всебічну допомогу, адже румуни розуміють, як наголошував президент Республіки Румунія Клаус Йоганніс, що «Україна нині воює та боронить не лише себе, а за всю Європу»

Еволюція Стратегічних концепцій НАТО після завершення «холодної війни»

The article analyzes the evolution of NATO’s Strategic Concepts of 1991, 1999, 2010 and 2022. It is established that NATO’s development strategy has constantly been aimed at adapting to changing circumstances, taking into account the available resources needed to achieve the specified goals. Strategic Concepts were the public face of NATO, outlining the main goals and objectives of activities and providing mechanisms for achieving consensus between member states. Based on the analysis, it is concluded that the Strategic Concept is the main document that defines the priorities, values and objectives of the Alliance, highlights the collective assessment of challenges and threats to international security, defines NATO’s political and military tasks in a changing world. In all four recent Strategic Concepts, NATO’s main goal, aimed at protecting the freedom and security of all member states by political and military means, based on common democratic values, has remained unchanged. At the same time, unlike the Cold War period, the Alliance’s security policy, in addition to the task of collective defense, was supplemented by a number of other elements, in particular, the desire for dialogue, the development of cooperation and partnership, and crisis response. It was found that the NATO Strategic Concepts of 1991, 1999, 2010 and 2022 emphasized the fundamental nature of the transatlantic connection for the existence of the Alliance and the indivisibility of the security of member states, and the deepening of European integration and the strengthening of the positions of the European Union contributed to the strengthening of ties between the EU and NATO, which was reflected in the Alliance’s strategic documents. A feature of the NATO Strategic Concepts adopted after the end of the Cold War was the introduction by the Alliance of a broad approach to international security. It has been established that an important place in all the mentioned Strategic Concepts was occupied by issues related to the development of NATO's defense capabilities and the Alliance’s open door policy, which contributed to stability in the Euro-Atlantic region, strengthened the Alliance’s security and its potential.У статті проаналізовано еволюцію Стратегічних концепцій НАТО 1991, 1999, 2010 та 2022 рр. Встановлено, що стратегія розвитку НАТО постійно спрямовувалась на пристосування до мінливих обставин, зважаючи на наявні ресурси, які потрібні для досягнення визначених цілей. Стратегічні концепції були публічним обличчям НАТО, окреслюючи головні цілі і мету діяльності та забезпечуючи механізми досягнення консенсусу між країнами-членами. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що Стратегічна концепція є основним документом, який визначає пріоритети, цінності та цілі Альянсу, висвітлює колективну оцінку викликів та загроз міжнародній безпеці, визначає політичні й військові завдання НАТО у мінливому світі. У всіх чотирьох останніх Стратегічних концепціях залишалась незмінною основна мета НАТО, спрямована на захист свободи і безпеки всіх країн-членів політичними та військовими засобами, ґрунтована на спільних демократичних цінностях. При цьому, на відміну від періоду «холодної війни», політика безпеки Альянсу, крім завдання колективної оборони, доповнювалась низкою інших елементів, зокрема, прагненням до діалогу, розвитком співробітництва та партнерства, кризовим реагуванням. З’ясовано, що Стратегічні концепції НАТО 1991, 1999, 2010 та 2022 рр. підкреслювали основоположний характер трансатлантичного зв’язку для існування Альянсу та неподільність безпеки країн-членів, а поглиблення європейської інтеграції та зміцнення позицій Європейського Союзу сприяло посиленню зв’язків між ЄС та НАТО, що знаходило своє відображення у стратегічних документах Альянсу. Особливістю Стратегічних концепцій НАТО, прийнятих після завершення «холодної війни», стало започаткування Альянсом широкого підходу до міжнародної безпеки. Встановлено, що важливе місце у всіх зазначених Стратегічних концепціях займала проблематика, пов’язана із розвитком оборонних спроможностей НАТО та політика відкритих дверей Альянсу, що сприяло стабільності в євроатлантичному регіоні, зміцнило безпеку Альянсу та його потенціал

Малий льодовиковий період: проблеми датування

The dating of the beginning and end of the Little Ice Age (LIA) remains a subject of scientific debate. Precisely determining the period of the Little Ice Age allows us to compare climate data from different historical periods and various parts of the world, in order to map these data onto socio-political processes and understand their interconnectedness. The aim of this study is to analyze the works of prominent historians and climatologists, compare their arguments, and date the LIA. The methods used include the analytical method, classification method, systematic review, and model analysis, as well as the synthesis method. The research showed that the use of diverse proxy data, such as tree ring analysis, ice cores, and lake and sea sediments, is crucial for reconstructing climate conditions and determining the exact time frame of the LIA. Comparing climatic anomalies, such as the “Maunder Minimum” or the “Medieval Warm Period”, is used to clarify similarities and differences in their impacts and time frames. Ultimately, the consideration of historical references, descriptions of weather, harvests, and natural disasters significantly aids in confirming climate changes. Establishing the precise dates of the start and end of the LIA is a complex task due to the different approaches to defining climate changes and the uneven geographical distribution of these changes. In conclusion, studying the LIA requires a comprehensive approach and the consideration of various factors, such as interpretive variability, contextual importance, and methodological limitations, to achieve the most accurate and objective results regarding the nature and chronology of this climatic anomaly.Датування початку та кінця Малого льодовикового періоду (Little Ice Age) досі залишається предметом наукових дискусій. Точне визначення періоду Малого льодовикового періоду дає нам змогу порівняти кліматичні дані у різні періоди історії та у різних куточках світу, щоб накласти ці дані на суспільно-політичні процеси й зрозуміти їхню взаємопов’язаність. Метою цього дослідження є аналіз праць відомих вчених істориків та кліматологів, порівняння їхньої аргументації та датування LIA. Використовувані методи включають аналітичний метод, метод класифікації, систематичний огляд та аналіз моделей, а також синтез метод. Дослідження показало, що використання різноманітних проксі-даних, таких як аналіз деревних кілець, льодові керни, відкладення в озерах і морях, мають важливе значення для реконструкції кліматичних умов та визначення точних часових рамок LIA. Порівняння кліматичних аномалій, таких як «Мінімум Маундера» або «Середньовічний теплий період», використовуються для з’ясування подібностей і відмінностей у їхніх впливах та часових рамках. Зрештою, врахування історичних згадок, описів погоди, врожаїв і природних катастроф суттєво допомагає у підтвердженні кліматичних змін. Встановлення точних дат початку і закінчення LIA є складним завданням через різні підходи до визначення кліматичних змін і неоднорідність географічного розподілу цих змін. У висновку, дослідження LIA вимагає комплексного підходу і врахування різноманітних чинників, таких як варіабельність інтерпретацій, контекстуальна важливість та методологічні обмеження, для досягнення найбільш точних та об’єктивних результатів щодо характеру та хронології цієї кліматичної аномалії

Кулинич Іван Маркович – знаний германіст та чудова людина, неординарна постать, невтомний дослідник (1924-2002 pp.) In Memoriam

The article is devoted to the study of the life path and scientific activity of the Ukrainian scientist – Ivan Markovych Kulynych. This year, on August 15, the scientific community of Ukraine celebrates the 100th anniversary of the birth of the outstanding scientist, Doctor of Historical Sciences, Professor Ivan Markovych Kulynych (1924–2002) – a famous Germanist, researcher of Ukrainian-German relations and the German community of Ukraine. In Ukrainian science, the figure of Professor I.M. Kulynych occupies a worthy place among those scientists who ensured the existence and further development of Ukrainian German studies. The article reveals the scientific and organizational activities of the scientist and his contribution to the development of Ukrainian German studies. His scientific, organizational and public activities were multifaceted. I.M. Kulynych actively collaborated with international scientific organizations of the so-called near and far abroad, he was a member of the Council of the International Center for German Historical Research, the International Association of Researchers of the History and Culture of Russian Germans, took an active part in international and domestic forums, congresses, conferences. Combat merits, fruitful scientific, scientific-organizational and public activities of I.M. Kulynych were highly appreciated – the famous scientist was awarded the Orders of the Patriotic War of the 1st and 2nd degrees, the Order of the Red Banner of Labor, the Certificate of Honor of the Presidium of the Verkhovna Rada of Ukraine, fifteen medals. He is a laureate of the Prize of the Presidium of the Academy of Sciences of Ukraine named after D.Z. Manuilsky (1976). In 1984, I.M. Kulynych was awarded the honorary title of Honored Scientist of Ukraine.Стаття присвячена дослідженню життєвого шляху і наукової діяльності українського вченого – Івана Марковича Кулинича. Цьогоріч 15 серпня наукова спільнота України відзначає 100-ліття від дня народження визначного вченого, доктора історичних наук, професора Івана Марковича Кулинича (1924–2002) – відомого германіста, дослідника українсько-німецьких відносин та німецької громади України. В українській науці постать професора І.М. Кулинича займає належне місце серед тих науковців, які забезпечили існування й подальший розвиток української германістики. У статті розкрито науково-організаційну діяльність вченого та його внесок у розвиток української германістики. Багатоаспектною була його й науково-організаційна та громадська діяльність. І.М. Кулинич активно співпрацював з міжнародними науковими організаціями країн так званого ближнього і далекого зарубіжжя, він був членом Ради міжнародного центру німецьких історичних досліджень, Міжнародної асоціації дослідників історії і культури російських німців, брав активну участь у міжнародних та вітчизняних форумах, конгресах, конференціях Бойові заслуги, плідна наукова, науково-організаційна і громадська діяльність І.М. Кулинича одержали високу оцінку – знаний вчений нагороджений орденами Вітчизняної війни І та II ступенів, орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, пятьнадцаттю медалями. Він лауреат премії Президії АН України ім. Д.З. Мануїльського (1976 p.). У 1984 р. І.М. Кулиничу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки України

Феміністична зовнішня політика ФРН у історичних трендах (2022-2024)

The article analyzes the peculiarities of the formation and implementation of feminist foreign policy in Germany. Feminist and ecological trends in German foreign policy are seen as a symbol of competition between values and interests. Since the creation of the Green Party (the beginning of the 1980s), the priorities of the party’s foreign policy have been the issues of military conflicts, the arms race, the protection of human rights and democracy, migration, and Islamic terrorism. This was manifested during the tenure of the Minister of Foreign Affairs in the “red-green” coalition of Yoshka Fischer (1998-2005). A clear name for the foreign policy strategy of the “traffic light coalition” of social democrats, the party of green and free democrats has not yet been formulated. The degree of environmentalism and feminism seems minimal. The working hypothesis of the name of this strategy can be considered a liberal-relativistic strategy. The priority of “feminist foreign policy” had a global choice and concerned the attempt to translate feminism as an issue into feminism as a process of protecting women’s interests around the world. These plans collided with the harsh reality of the international environment, which was traumatized by the escalation of Russian aggression against Ukraine. An important task of German foreign policy was the combination of a feminist course with environmental attitudes. The modern world presents different attitudes towards women. This is primarily determined by religious and local civilization factors. Feminist foreign policy is about more than diplomatic etiquette. Opponents of this course are right-wing populists. In their ideal, ultra-right populists see Europe as a continent of white Christian heterosexual families, which must be protected from “feminist supremacist”, “totalitarian wokism”, “socialist globalism”. Real politics once again demonstrated that it is stronger than idealistic politics.У статті проаналізовано особливості формування та реалізації феміністичної зовнішньої політики Німеччини. Феміністичний та екологічний тренди у німецькій зовнішній політиці розглядаються як символ конкуренції між цінностями та інтересами. З часу створення партії зелених (початок 1980-х рр.) пріоритетами зовнішньополітичних установок цієї партії були питання військових конфліктів, гонки озброєнь, захисту прав людини і демократії, міграції, ісламського тероризму. Наглядно це проявлялося під час перебування на посаді міністра закордонних справ в «червоно-зеленій» коаліції Йошки Фішера (1998-2005). Чіткого найменування зовнішньополітичної стратегії «світлофорної коаліції» соціал-демократів, партії зелених і вільних демократів поки що не сформульовано. Ступінь екологічності і феміністичності виглядає мінімальним. Робочою гіпотезою назви цієї стратегії можна вважати ліберально-релятивістською стратегією. Пріоритет «феміністичної зовнішньої політики» мав глобальний вибір та стосувався спроби перевести фемінізм як питання в фемінізм як процес захисту жіночих інтересів по всьому світу. Ці плани зіштовхнулись із жорсткою реальністю міжнародного середовища, яке було травмовано масштабуванням російської агресії проти України. Важливим завданням німецької зовнішньої політики було поєднання феміністичного курсу з екологічними установками. Сучасний світ презентує різне ставлення до жінок. Це де термінується передусім релігійними та локально-цивілізаційними факторами. Феміністична зовнішня політика більша за дипломатичний етикет. Ультаправі популісти у своєму ідеалі бачать Європу континентом білих християнських гетеро сексуальних родин, які треба захищати від «феміністського супрематизму», «тоталітарного воукізму», «соціалістичного глобалізму». Реальна політика знову демонструвала, що вона сильніша за ідеалістичну політику

Зовнішня політика Ірану у ХХІ ст.: посилення експансіоністських тенденцій

The study comprises an analysis of the foreign policy of the Islamic Republic of Iran in the twenty-first century. The particular attention is paid to the economic, military and political potential of Iran, the impact of Shiite ideological doctrine on Iranian foreign policy. The article describes the instruments of Iran’s control and influence on the states of the Middle East region (Iraq, Syria, Lebanon, Bahrain, Saudi Arabia, Kuwait, Yemen) and political Islamist groups (Iraqi Badr, Qaeda Hezbollah, Hashd al-Shaabi, Lebanese Hezbollah, Palestinian Hamas and Islamic Jihad, Yemeni Houthis, etc.) The study provides the analysis of the effectiveness of Iran’s use of “soft power” methods to spread its influence in Muslim countries. The destabilising role of Iran in the Middle East during the events of the “Arab Spring” was noted. The article presents a profound analysisof the intensification of Iran’s relations with China and Russia, which have reached the level of strategic partnership as well as  intensified it after Russia’s full-scale invasion of Ukraine, when the Iran-China-Russia axis took on obvious contours. For the purpose ofpursuing  its expansionist ambitions, the Iranian authorities have sacrificed constructive relations with Ukraine by providing open military assistance to Russia - the use of Iranian weapons (such as Shahed kamikaze drones) is a proven fact. The Iranian regime’s involvement in supporting Russia’s criminal war against Ukraine has resulted in the severance of diplomatic relations between Ukraine and the IRI and the deterioration of Iran’s image in the international arena. It has been determined that due to the strengthening of its influence in the Middle East, Iran has enhanced its geopolitical weight, but the states under Iranian influence are deprived of internal stability and are experiencing social and economic decline.Дослідження містить аналіз зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран у ХХІ ст. Звертається увага на економічний і військово-політичний потенціал Ірану, вплив шиїтської ідеологічної доктрини на іранський зовнішньополітичний курс. У статті представлено характеристику інструментів реалізації  контролю і впливу Ірану на держави Близькосхідного регіону (Ірак, Сирія, Ліван, Байрейн, Саудівська Аравя, Кувейт, Ємен) і політичні ісламістські угруповання (іракські Бадр, Катаіб Хезболла, Хашд аль-Шаабі, ліванську Хезболла, палестинські ХАМАС і Ісламський джихад, єменських хуситів, ін.). Аналізується ефективність використання Іраном методів «м’якої сили» для поширення свого впливу у мусульманських державах. Відзначено дестабілізуючу роль Ірану в регіоні Близького Сходу під час подій «арабської весни». Аналізується інтенсифікація відносин Ірану з КНР і РФ, які досягли рівня стратегічного партнерства і які посилилися після повномасштабного вторгненням Росії в Україну, коли набула очевидних контурів вісь Іран–Китай–Росія. Заради реалізації експансіоністських амбіцій іранська влада пожертвувала конструктивними відносинами з Україною, надаючи відверту військову допомогу РФ – використання іранської зброї (як дрони-камікадзе «Шахед») є доведеним фактом. Причетність іранського режиму до підтримки злочинної війни Росії проти України призвела до розриву дипломатичних відносин між Україною та ІРІ, до погіршення іміджу Ірану на міжнародній арені. Визначено, що завдяки посиленню свого впливу на Близькому Сході Іран збільшив свою геополітичну вагу, але держави, що знаходяться під впливом Ірану, позбавлені внутрішньої стабільності, зазнають соціального і економічного занепаду

Створення і діяльность Міждержавної Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти та культури в першій половині 1990-х рр.

The article is devoted to comprehensive research on establishing bilateral Ukrainian-Slovak ethno-political cooperation in the first half of the 1990-s. It is noted that the dismantling of the communist regime and multi-level democratisation in the early 1990-s testified to Slovakia’s implementation of the model of “catch-up modernisation”, which was accompanied by national and political transformation. It is revealed that the contradictory and conflicting content of the socio-political model of Slovakia under the hybrid political regime of V. Mečiar’s premiership was due to the country’s declarative search for its national path between democracy and authoritarianism, between the consolidation of the Slovak nation and the escalation of interethnic tensions, between the implementation of a pro-Western course and intensification of cooperation with Russia, between the development of a market economy and strengthening of the government regulation. It is mentioned that this was preceded by the transformational processes at the end of 1989 and the beginning of the 1990s in the Transcarpathian region of Ukraine, where there was a confrontation between the Ukrainian national-democratic and communist party nomenklatura elites. The ethno-political development of Transcarpathia (especially in the first half of the 1990s) was marked by the problem of political Ruthenism, which underwent a significant transformation and was discredited under the conditions of an independent Ukrainian state. At the same time, it is stated that for the purpose of a tolerant, balanced, diplomatic solution to issues related to the security situation inside the Ukrainian state and around it, the Interstate Ukrainian-Slovak Commission on the Issues of Ensuring the Rights of National Minorities, Education and Culture was called to decide, whose primary task was to contribute to creating the necessary socio-economic and other conditions for preserving and developing the ethnic, cultural, linguistic and religious identity of the Slovak national minorities in Ukraine and the Ukrainian national minority in the Slovak Republic. The article determines that Ukraine and Slovakia, the second after Hungary among the Eastern European post-communist countries, initiated and continued interstate cooperation on mutual protection of the national minorities’ rights, which was an example of an effective common solution to complex ethnopolitical relations, aimed at eliminating inter-ethnic disputes, realising the rights of national minorities, developing good neighbourly relations with all bordering states and preventing the threat of ethnic conflicts, which was one of the main prerequisites for the Central and Eastern European states to accede to the European Union and NATO.Стаття присвячена комплексному дослідженню передумов та започаткування двостороннього українсько-словацького етнополітичного співробітництва першої половини 1990-х рр. Відзначається, що демонтаж комуністичного режиму та багаторівнева демократизація на початку 1990-х рр. свідчили про реалізацію Словаччиною моделі «навздогінної модернізації», яка супроводжувалася національно-політичною трансформацією. З’ясовується, що суперечливий і конфліктний зміст суспільно-політичної моделі Словаччини за гібридного політичного режиму прем’єрства В. Мечіара був обумовлений декларативним пошуком країною власного національного шляху між демократією та авторитаризмом, між консолідацією словацької нації та нагнітанням міжетнічної напруги, між реалізацією прозахідного курсу й активізацією співпраці з Росією, між розбудовою ринкової економіки та посиленням державного регулювання. Згадується, що цьому передували трансформаційні процеси кінця 1989 – початку 1990-х рр. у Закарпатській області України, де спостерігалося протистояння української національно-демократичної та комуністичної партноменклатурної еліт. Етнополітичний розвиток Закарпаття (особливо першої половини 1990-х рр.) був відзначений проблемою політичного русинства, яке в умовах незалежної української держави зазнало значної трансформації та було дискредитоване. Разом з тим, констатується, що з метою толерантного, виваженого, дипломатичного вирішення питань, пов’язаних з безпековою ситуацією в середині української держави і довкола неї, була покликана вирішувати Міждержавна українсько-словацька комісія з питань забезпечення прав національних меншин, освіти та культури, основним завданням якої було сприяти створенню необхідних соціально-економічних та інших умов для збереження й розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності словацької національної меншин в Україні та української національної меншини у Словацькій Республіці. Встановлюється, що Україна та Словаччина, друга після Угорщини з-поміж Східноєвропейських посткомуністичних країн започаткували і продовжили міждержавну співпрацю щодо взаємного захисту прав національних меншин, яка була прикладом ефективного спільного вирішення складних етнополітичних взаємин, спрямовану на ліквідацію міжетнічних суперечок, реалізацію прав національних меншин, розвиток добросусідських відносин з усіма межуючими державами та недопущення загрози виникнення етнічних конфліктів, що було однією з головних передумов вступу Центрально-Східноєвропейських держав до Європейського Союзу і НАТО

Міжнародні фактори 1990 – 2020-х років і розвиток пострадянської Естонії

By the example of one post-Soviet state, namely, Estonia, the article reviews the trends of world political and economical development that have been manifested in specific international factors that affect all countries. The survey’s time scope includes three recent decades facing crucial change in the world order in crisis circumstamces, its key trend being the strife of democratic powers oriented towards the West with its priority of innovative development, against tyranny which is archaic and mostly pertinent to the East. One of the leading trends in global history is the collision of civilizations, exacerbated in the late ХХ – early ХХІ cc. Some lands have found themselves in the limes, i.e. at the margins of empires or civilizations. The Baltic states, as well as Ukraine, are among such countries. A true war of civilizations is taking place, centered in Ukraine and “irradiating” to other territories. The present study is relevant to the importance of Baltic, Estonian experience of survival and development in a crisis not only civilizational, but also in the crisis of a phase transition – from industrial to post-industrial / information society, where aiming to the European historical and cultural community is an essential requirement. Revealed is the main and manifold threat to independent progress from the Russian part. Specific consideration is given to the grounds and ways of cooperation between Estonia and Ukraine in countering imperialism and aggression. It’s proven that it was Estonia’s orientation towards Europe, and Europe towards Estonia, that had played the decisive role in strengthening democracy and all things that it fosters – from free market to improved living.The way to EU and NATO, the safeguarding powers, was not fast and easy. Also emphasized is the Estonians’ innovative approach to solving the resource problem while post-material values and the human factor gain essential importance. In the Estonian case, mentality played a substantial role: combining traditional diligence in reaching goals with creative ability that has become the main leverage of change in times of world order transformation.У статті на прикладі окремої пострадянської держави, а саме Естонії досліджуються тенденції політичного і економічного розвитку світу, які виявлялися і виявляються у певних міжнародних факторах, що впливають на всі країни. Хронологічні рамки дослідження обіймають останні три десятиріччя, коли за кризових умов відбувається кардинальна зміна світового порядку. Провідним трендом визначено боротьбу демократичних сил, орієнтованих на Захід з його пріоритетом інноваційного розвитку, проти тиранії, що є архаїкою, здебільшого притаманної Сходу. Однією з провідних тенденцій всесвітньої історії є зіткнення цивілізацій, яке загострилося наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Деякі землі опинилися у лімесі, тобто на окраїнах імперій або цивілізацій. До кола таких країн відносяться країни Балтії, а також Україна. Нині має місце справжня війна цивілізацій, епіцентр якої – в Україні з «радіацією» на інші території. Пропонована студія має значення з огляду на цінність балтійського, естонського досвіду виживання і розвитку за умов криз не тільки цивілізаційної, але й кризи фазового переходу – від індустріального до постіндустріального/інформаційного суспільства. Серед важливих умов – орієнтація на європейську культурно-історичну спільноту. Висвітлюється головна небезпека незалежному поступу з російського боку у її різноманітних проявах. Конкретизується підстави та конкретні прояви союзництва Естонії з Україною у протистоянні імперству та агресії. Встановлено, що саме орієнтація Естонії на Європу і Європи на Естонію відіграла вирішальну роль у зміцненні демократії і усього того, чому та сприяє – від вільного ринку до покращення життя населення. В ролі гарантів виступили Європейський Союз і НАТО, шлях до яких не був простим і швидким. Також виявлено новаторський підхід естонців до розв’язання проблеми ресурсів в той час, коли найбільшого значення набувають постматеріальні цінності, зростає роль людського фактору. В естонському випадку важливу роль відіграв менталітет: поєднання традиційних чесності і наполегливості у досягненні мети із спроможністю до креативності, яка стала головним важелем змін у час трансформацій світоустрою

Українська тематика у публіцистичній спадщині Антанаса Сметони (1874-1944)

This article focuses on the intellectual legacy of the prominent Lithuanian political and state figure Antanas Smetona. He was the first president of democratic Lithuania from 1919 to 1920 and the autocratic leader of the Lithuanian state from 1926 to 1940. Beyond his political activities, Smetona was a key figure in the public and cultural sphere of the Lithuanian national movement during the later stage of the national revival. He actively engaged in publishing and editorial work within the sphere of Lithuanian-language mass media and organized the effective production of educational content for the Lithuanian readership. In addition, the future president left behind a significant journalistic material. The “Ukrainian question” reflected both aspects of Smetona’s public identity – his roles as a politician and as an intellectual. Ukraine, with its past and present, was within his sphere of interest from the early stages of his career at the beginning of the 20th century. His communication with Ukrainian intellectual elites was equally longstanding. The years of revolution and armed liberation struggle transformed these old connections, elevating them to a new platform. Under Smetona’s leadership, Lithuania supported Ukrainian revolutionary-liberation structures throughout the 1920s and 1930s. This support was based on Lithuania’s strategic interests, but it’s also rooted in Smetona’s deep understanding of Ukraine and its people. In this article, we will explore a little-researched aspect of Smetona’s journalistic legacy: the Ukrainian theme in his intellectual work. The study focuses on a multi-faceted goal – filling gaps in historical Lithuanistic and Baltistic studies in Ukraine, related to the modern era, while also uncovering previously unexamined aspects of Ukrainian-Lithuanian relations in the 20th century. This is achieved through ananalysis of Smetona’s intellectual legacy, with particular attention to his most significant journalistic works centered on Ukrainian question.Дана стаття фокусується на інтелектуальній спадщині видатного литовського політичного і державного діяча Антанаса Сметони. Першого президента демократичної Литви у 1919–1920 рр. Автократичного керівника Литовської держави у 1926–1940 рр. Окрім політичної діяльності ця особистість є знаковою у громадському і культурному сегменті литовського національного руху доби пізнього етапу національного відродження. А. Сметона вів активну видавничу та редакторську роботу у царині литовськомовних засобів масової інформації. Організовував ефективне продукування просвітницького контенту для литовського читача. Окрім цього, майбутній президент залишив по собі значний масив публіцистичного матеріалу. «Українське питання» кидало відблиск на обидві вищезазначені іпостасі А. Сметони – політика та інтелектуала. Україна, з її минулим та сучасним, перебувала у сфері його зацікавлень від раннього етапу творчої діяльності на початку ХХ ст. Так само давньою була комунікація з українськими інтелектуальними елітами. Роки революції та збройної визвольної боротьби трансформували старі зв’язки, перевели їх на нову платформу. Керована А. Сметоною Литва надавала підтримку українським революційно-визвольним структурам протягом 1920–1930-х рр. Ця підтримка ґрунтувалася на стратегічних литовських інтересах, втім, базувалася і на фундаменті обізнаності литовського національного лідера у реаліях України та її народу. У нашій роботі ми торкнемося малодослідженої складової публіцистичного продукту А. Сметони, а саме української тематики в його інтелектуальному доробку. Робота фокусується на багатоскладовій цілі – заповнені лакун у студіях української історичної литуаністики та балтистики у контексті новітньої доби, а також відтворення деяких невисвітлених донині аспектів українсько-литовських відносин ХХ ст. Це здійснюється через аналіз творчої спадщини А. Сметони. Особливу увагу нами приділено його знаковим публіцистичним творінням українознавчого спрямування

Історіографія та основні наукові погляди на проблему зовнішньої політики Туреччини на Балканах в епоху Партії справедливості та розвитку (2002-2020)

The article analyzes the domestic and foreign historiography of Turkey’s foreign policy in the Balkans during the era of the Justice and Development Party (2002–2020). As the main classification of historiography, the geographical criterion is chosen, Ukrainian, Turkish, Balkan, European and American works are analyzed. The article emphasizes that in Ukraine during the period of its independence, the foreign policy of Turkey at the current stage is actively studied (first of all, the fundamental principles of Ankara’s new foreign policy strategy, Turkey’s European integration intentions, its role in the Black Sea, Middle Eastern regions, and North Africa, Turkish-Greek, Turkish-Ukrainian, Turkish-American relations, etc.). However, the Balkan direction remains understudied. The main problems that were the subject of consideration by scientists from different countries are highlighted: the effectiveness of Ankara’s policy in the Balkans, its evolution, the legality of using the term “neo-Ottomanism” in relation to the new stage of Turkey’s foreign policy (since 2002), Turkey’s place among other countries (Russia, China , EU countries) for influence in the region, socio-cultural parallels between the Balkans and Turkey, etc. The national distinctiveness of scientific and journalistic discourse in various countries is characterized. An attempt is made to explain the presence of pluralism in the interpretation of Turkey’s foreign policy in the Balkan region through the prism of the freedom of democracy in certain countries. At the end, it is concluded that today the historiography of the topic is the most developed in Turkey and the Balkans. European and American historiography does not focus too much on the Balkan direction of Turkish foreign policy, while the domestic one mentions it casually.У статті проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії зовнішньої політики Туреччини на Балканах в епоху Партії справедливості та розвитку (2002–2020). Як основний у класифікації історіографії обрано географічний критерій, аналізуються українські, турецькі, балканські, європейські й американські праці. У статті наголошено, що в Україні за період її незалежності активно досліджується зовнішня політика Туреччини на сучасному етапі (насамперед основоположні принципи нової зовнішньополітичної стратегії Анкари, євроінтеграційні наміри Туреччини, її роль у Чорноморському, Близькосхідному регіонах, північній Африці, аналізуються турецько-грецькі, турецько-українські, турецько-американські відносини та ін.). Проте балканський напрямок залишається маловививченим. Висвітлено основні проблеми, які були предметом розгляду науковців із різних країн: ефективність політики Анкари на Балканах, її еволюція, правомірність застосування терміну «неоосманізм» щодо нового етапу зовнішньої політики Туреччини (з 2002 р.), місце Туреччини серед інших країн (Росія, Китай, країни ЄС) за вплив у регіоні, суспільно-культурні паралелі між Балканами та Туреччиною тощо. Охарактеризовано національну своєрідність наукового і публіцистичного дискурсу в різних країнах. Зроблена спроба пояснити наявність плюралізму в осмисленні зовнішньої політики Туреччини в Балканському регіоні через призму свободи демократії в тих чи інших країнах. Наприкінці зроблено висновок, що нині історіографія теми є найбільш розробленою в Туреччині та на Балканах. Європейська та американська історіографія не надто акцентує увагу на балканському напрямку турецької зовнішньої політики, а у вітчизняній про нього згадується принагідно